11 - Катаріна

Ми йшли коридором мовчки. Кожен думав про своє. Зупинившись перед входом у тронний зал затамувала подих.
Раптом рука Аміра накрила мою. Тілом пройшовся табун метеликів.
- Перестань червоніти, а то вони ще неправильно зрозуміють. - посміхаючись у всі 32 сказав чоловік.
- Я перестану це робити коли ти припиниш торкатися мене без попередження.
- То ти червонієш від цього?- його рука стала пестити мої зап'ястя підіймаючись в гору. 
Серце стало шалено битися , а в горлі пересохло. Схоже Амір помітив мою реакцію на нього. В момент коли вже зібралась відповісти йому, двері відчинилися і ми опинилися у потоці людей.
В залі зібралися всі вельможі, придворні та представники з кожного регіону королівства. Вони мають стати свідками, що союз між мною та Аміром справжній. 
Я хвилювалась. Мої долоні спітніли, а серце стало гучно вириватися з грудей. 
На помості, поблизу трону, нас очікував головний маг. Перед ним стояв невеличкий столик на якому лежав ніж та чаша.
Згідно ритуалу, подружня пара мала капнути туди декілька капель власної крові. Якщо над чашею утвориться золоте світло то все гаразд. Та якщо проллється чорне - союз не затверджено. 
Не знаю що мене лякало , адже ми з Аміром зробили все що від нас було потрібно. 
Коли ми сіли на трони Віор де Ла'Мао взяв атрибути ритуалу та підійшов до Аміра. Чоловік  провів лезом по власній долоні та пролив кров у чашу, а потім передав його мені. Повторивши те саме затамувала подих.
Декілька секунд нічого не відбувалося. Зал поринув у тишу. Я стурбовано перевела погляд на свого чоловіка та він був повністю спокійним. 
Залом пройшлися оплески та слова вітання. Чаша світилась золотим світло, а отже наш шлюб підтверджено. 
Так як не вдалося відгуляти весілля то рада потурбувалась про це і організувала для народу гуляння. 
Столи гнулися від їжі та напоїв. Звідусіль лунала музика, а люди танцювали та веселилися. 
Амір захоплено розмовляв про щось з Вітою де Ла'Широ. Та їх розмову перервали мої фрейліни, з якими я ні разу так і не провела часу. Все було добре, коли б не одна особа, яка ледь не вивалила своїх грудей зі сукні перед Аміром. Вона фліртувала з ним, а чоловік цьому й радий. Цей факт розізлив мене. Злість обіймала своїми лапами моє нутро тому я вирішила не дивитися на них. Поправді кажучи це виходило погано. Мій погляд постійно повертався до них. Я ревнувала?
Фиркнувши підвелась з трону та вийшла на балкон. Свіже повітря вдарило мені в обличчя, остуджуючи злість, яка палала у середині. 
Дивлячись в далечінь я  бачила пустелю. Жовтогарячі піски блистіли на сонці переливаючи сяйвом. Десь там бродить дух перевіряючи свої володіння. Чому всі дороги ведуть мене саме туди? Чи дізнаюся я коли небудь це? Відповідей не було. 
- Що ти тут робиш? - ззаду мене роздався знайомий голос.
- Стою. 
- Я бачу що ти стоїш.
- Що змусило тебе перервати таку цікаву та люб'язну розмову з міс Тріс де Ла' Пафо?
- Розмова і справді була однією з найцікавіших за останній час.
Знову фиркнула. Схоже це скоро увійде в звичку.
Амір встав поряд і спопеляв мене поглядом на який я не звертала уваги. 
- Ти ще довго будеш витріщатися? - не витримавши спитала. 
- Стільки скільки мені захочеться.
- Я забороняю тобі робити це.
- Не думаю, що ти можеш це зробити. 
Нашу перепалку перервала міс Тріс, яка всюди обшукалась за МОЇМ чоловіком. Її очі заблищали при погляді на нього. Лише потім помітивши мене вона привіталась схиляючись в реверансі. 
- Не буду заважати вам. - сказавши це я  покинула балкон і зіславшись на те що не до кінця одужала пішла геть. 
Коридором світились ліхтарі розливаючи світло підлогою . Хоча великої потреби на це не було ,так як сонце не сідало і на вулиці навіть у ночі було не надто темно. 
За цими всіма гуляннями я не помітила як пройшов день. Якесь дивне відчуття не покидало моїх грудей. Це була туга. Але за чим? 
Раптом в мою голову прийшла ідея. Королівська галерея. Там могла бути картина на якій зображена моя мама. Не довго думаючи направилась туди. 
Ця кімната була дуже просторою та світлою. Зі стін за мною спостерігали очі моїх предків. За час свого перебування у замку,  тут я вперше. Знайшовши очима портрет батька підійшла до нього. Він був таким ж як я його пам'ятала. Поруч висів портрет жінки, яка було дуже схожою на мене рисами обличчя. Її чорне волосся було заплетено у грубу косу, яка спадала з плеча, а такі ж жовті очі випромінювали доброту та тепло. Ось якою вона була. На моїх очах виступили сльози. 
Не розумію, чому тоді тітка сказала, що не бачила ще такого кольору? До всієї купи питань додалося ще одне. Та на відміну від інших на це я точно отримаю відповідь.
- Вона дуже любила тебе, промінчику. - роздався до болю знайомий голос.
- Тату? - різко повернувшись побачила перед собою власного батька.
На його губах з'явилася посмішка.
- Іди сюди. - він розкинув  руки чекаючи мене в своїх обіймах. 
Підбігши впала у них. Мене обгорнув затишок та спокій. Моїм обличчям текли пекучі сльози. 
- Але як? Ви ж...
- Це завдяки старанням Правосуддя. Він допоміг мені хоча б на декілька хвилин побути з тобою. 
- Мені так бракувало Вас. 
- Ти повинна знайти свої спогади. В них криється вся правда про те ким ти є. 
Його губи торкнулися мого чола і батько став тьм'яніти. Під руками вже не відчувалося теплої плоті, а був лише білий дим. Він зник.
Мої ноги підкосилися і я впала додолу.  Кімнатою лунали мої гучні ридання. Я сиділа обпершись руками об підлогу продовжуючи виливати сльози під усіма цими поглядами.
- Осудите мене? Скажете, що справжній правитель має бути сильним? - задала я питання знаючи, що картини не розмовляють.
- Боюсь вони цього не зроблять. - роздався чоловічий голос.
Від несподіванки я аж підстрибнула. Правосуддя підійшло і подавши руку допомогло підвестися. 
- І де ж ваш король?
- Розважається з моєю фрейліною. 
З-під темряви накидки почувся смішок.
- Вам смішно?
- Не буду приховувати, смішно. 
Важко зітхнувши підвела очі на чоловіка. 
- Дякую. 
- За що?
- За батька. 
- Не варто. Це мій весільний подарунок вам. Мені вже час. Радий що у вас все добре.
Не встигла я нічого сказати як кімнатою здійнявся вітер і Правосуддя зникло. 
Поверталась я у власну кімнату як вичавлений лимон. Сили наче покинули моє тіло разом із слізьми. Я не знаю що робити далі. Куди рухатися? Як знайти спогади?
Зайшовши у спальню побачила Аміра який розлігся на ліжку. 
Ігноруючи його швидко переодягнулась у нічну сорочку та сіла перед дзеркалом аби розчесати волосся. У відображенні бачила, що чоловік пильно спостерігає за мною та не давала цьому значення. 
Знявши корону взялась за розчісування.
- Що з тобою?
- А що зі мною?
- Ти дивна. Мовчиш. Дивишся в одну точку.
- Я вирішила, що мені б не завадило знайти собі прихильника. Ну знаєш таємні зустрічі, переховування, таємниці. - через відображення дзеркала знайшла його погляд.
Здавалося, що очі Аміра вилізуть на лоба. 
- І що наштовхнуло тебе до такої думки? Моя розмова із Тріс?
- Уже Тріс? Я бачу ти ще той звабник. А ще й давав мені настороги щодо короля ельфів. 
- Я не розумію в чому проблема. Ми просто розмовляли. 
- Ти справді думаєш, що це була просто розмова? Та вона весь вечір фліртувала та зваблювала тебе своїм декольте.
Кімнатою розлився чоловічий сміх.
- Ніколи не думав що побачу тебе ревнивою. 
- Не сміши мене. Про які ревнощі йде мова? 
- Ти можеш брехати собі та не мені.
- Ти не збираєшся йти у свої покої?
- Ах, як прикро. Я забув сказати що всі мої речі перенесли сюди. Тепер ми спимо разом. - усмішка не сходила з його обличчя.
- Тобі не здається, що останнім часом ти надто багато усміхаєшся? Куди подівся суворий та завжди серйозний Амір? 
- Він все ще тут. 
Схоже вибору у мене не було, тому доведеться спати з Аміром в одному ліжку. Не те щоб мені було противно, швидше за все ніяково. Я не знала як себе поводити з ним. Цей чоловік пробуджував у мені невідомі почуття, які змінювали мене. 
Не дивлячись на Аміра швидко застрибнула під ковдру та заплющила очі. Знову почувся смішок, а потім він і собі заліз під покривало. Чоловік однією рукою притягнув мене до себе та обійняв кладучи долоню на мій живіт. Ця ділянка шкіри просто палала. 
Не знаю скільки часу я так лежала та заснути так і не змогла. Повернувшись обличчям до Аміра стала спостерігати за ним. Він був розслабленим та якимось беззахисним, чи це лише  з першого погляду так здавалося? Повіки чоловіка тріпотали. Мені подобалося  коли ці очі спостерігали за мною та йому цього знати не потрібно. Провівши вказівним пальцем по губах Аміра, підвелась і накинувши зверху накидку вийшла у коридор.
Мені потрібно подумати що я відчуваю до свого чоловіка. Я прочитала багато книг в яких говориться про кохання та чи було це воно?  Про що тут казати, коли я навіть не сподівалась що одного дня прокинуся і дізнаюся, що одружена. Чи змогла б я щось змінити коли ритуал вже був проведений? Ні. Я навіть жодного разу не заперечила цього, чи не влаштувала істерики. Можливо підсвідомо я хотіла цього? Аааааа. Моя голова ледь не зірвалась від безлічі питань.
Глибоко вдихнувши повітря пройшла у сад. Тут було спокійно. Мені так не вистачало цього відчуття у житті. З дня моєї коронації все полетіло шкереберть. 
Сівши на край фонтану занурила руку у воду. Вона приємно холодила її.  Думки надходили і так же швидко покидали мою голову. 
Сидячи ось так просто я втратила лік часу. Потрібно повертатися назад до кімнати. Я і так минулого разу порушила правила етикету вийшовши у нічній сорочці серед білого дня. 
Біля виходу із саду зіштовхнулась із Лаурікою та Еліасом. Вони реготали та варто було їм побачити мене як усмішка покинула їх обличчя. 
- Доброї ночі!- привітався король Місячної корони.
- Доброї! Ви нічого не подумайте та складається враження, що ви в Аурорії проводите більше часу ніж у себе в дома.
- Саме про це я хотів з вами поговорити.
- Його Величність згодився дати нам дозвіл на шлюб. - подала голос Лауріка. 
Лише зараз я звернула увагу на її червоні щоки та розпухлі губи. Якщо б про це дізнався хтось інший дівчину б одразу засудили не давши шансу виправдатися.
- Пройдіть за мною. Я дам його зараз же. Ви ж розумієте міс де Ла'Віні, що якщо б на моєму місці тут був хтось інший то вашій честі настав кінець?
- Знаю та не можу з цим нічого зробити.
Важко зітхнувши попрямувала у кабінет. Ці двоє йшли за мною слідом. До мене долітали звуки їх щасливого перешіптуваня. Хитнувши головою усміхнулась. Не дивлячись на те як вона поводилась зі мною я була рада що її життя добре складеться. 
Кабінет зустрів мене у тому вигляді, який я залишила. Запропонувавши парі сісти витягла папір та чорнила. Взяла шаблон і стала писати, коли неочікувано двері  відчинилися. На порозі стояв здивований та сонний Амір.
- Я обшукався тебе. Потрібно було попередити, що ти збираєшся працювати. - насупився він.
- Це трапилось неочікувано. 
Амір зітхнувши обвів кімнату поглядом зупинившись на Лауріці та Еліасі. Після чого підійшов до мене і сів на ручку від крісла. Його рука торкнулась відкритої ділянки шкіри на плечах, яка виглядала з-за накидки. Моє тіло покрили мурахи, а над вухом почувся смішок. Я намагалась зберегти серйозний вигляд та побачивши погляди які кидали на мене ці двоє зрозуміла, що погано виходить. 
- Тримайте. - протягнула їм документ підписаний мною і тепер ще й Аміром.
Лауріка радісно вихопила його з моїх рук, а Еліас підхопивши її закружляв по кімнаті.
- Ми можемо завтра відправлятися?- уточнила дівчина.
- Так. 
- Дякую. - щасливо прощебетала вона виходячи в коридор.
Коли ми залишилися на одинці з Аміром він раптом змінився на обличчі ставши серйозним.
- Я злякався.
- Вибач.
- І як мені злитися? - сказавши це він підійшов до мене і поправив локон, що спадав мені на лоба.
- Мені варто турбуватися про те що мою дружину бачили у такому вигляді?
- А мені варто?
-Не розумію.- декілька хвилин він мовчки думав . -  Ааа, ти знову про Тріс? Я вже тобі пояснив.
- Пояснив. - сказала повернувшись до нього спиною та вийшла в коридор.
Лише одне ім'я цієї жінки дратувало мене. Швидким кроком забігла у свою кімнату та не встигла моя нога переступити поріг спальні, як я опинилась притиснутою до стіни.
- Все ж таки ти не така байдужа, якою хочеш здаватися. - після цих слів його губи знайшли мої і з'єдналися в поцілунку. 
Амір підхопив мене на руки та заніс у спальню. Моє тіло торкнулося холодних простирадл створюючи контраст температур.
Руки чоловіка голубили моє тіло створюючи табуни мурах. Лише зараз я зрозуміла що кохаю його. Ось чому мені так важливо аби він був лише моїм. 
Губи Аміра скривилась в усмішці після чого він поцілував мене в ніс і лягнув на подушку. 
- Лягай. Завтра багато справ, а ти навіть не поспала.
Залізши під покривало заплющила очі та сон все не йшов і не йшов. Моє серце досі шалено стукотіло. Кімнатою пролунало зітхання, а тоді чоловік притягнув мене в свої обійми.