7 - Катаріна

Зранку мене переповнювали дивні почуття. Що за сон мені наснився? Жінка із змією? Стерегтися її? Невже моє життя ніколи не буде спокійним?
Мої роздуми перервали стуком у двері. В кімнату увійшли служниці.
- Ваша Величносте, сонячного ранку! 
- Сонячного ранку! 
- Сьогоднішній наряд має бути особливим. Його нам передав містер де Ла'Екле. 
- Радник?
Жінки кивнули головою розкладаючи сукню. Вона яскраво виблискує на сонці своїми мерехтливими переливами, наче створена з самого світла. Вбрання виготовлене з м'якого та дорогого шовку білого кольору, який розтікається на підлозі. Золотисті мережива витончено вишиті на грудях та рукавах нагадують вінки з весняних квітів.
Шлейф сукні довгий і прикрашений вишивкою, що зображує мальовничі квіти та листя. 
Вона має довгі рукави, які збираються на зап'ястях вишитими браслетами з великими кришталевими каменями. На спині - витончений корсет з золотистими гудзиками, які відзеркалюють світло та додають сукні розкішного вигляду. Під це плаття були підібрані чудові черевички з кришталю.
Вдягнувши її я сяяла наче сонячне проміння. Амір справді розумівся у одязі. Цікаво чому він вирішив обрати саме цю сукню? 
Сімона залишила моє волосся розплетеним. Воно золотистими локонами спадає по плечах. Вдівши корону вийшла у свій передпокій. 
- Сонячного ранку, Ваша Величносте! - привітався радник в той час як його очі розглядали кожну деталь.
- Сонячного ранку! Ця сукня просто неймовірна.
- Радий що Вам сподобалось. Все готово до нашого від'їзду. Поки нас не буде за королівством пригляне міс де Ла'Широ.
- Тоді можемо вирушати. Від моєї тітки не приходило вістки?
- Вона не писала від тоді як поїхала. Хочете я скажу написати їй?
- Було б чудово. Ледь не забула. Я казала, що поговорю з королем Місячної корони стосовно Лауріки.
- Думаю це може почекати. Він залишиться тут ще на деякий час. Допоки не вирішиться ситуація. 
- Ну тоді ходімо. - важко зітхнула. 
Йдучи коридором мою голову ніяк не покидали думки. У мене багато ворогів і всі вони на волі. Ще й цей сон. Тепер і тітка кудись зникла. Чи вона настільки зайнята?
Перед входом нас очікувала королівська карета. Амір подав мені руку і я забралась у середину. Нас чекала довга дорога.
- Скільки часу ми маємо їхати? - спитала.
- Близько доби .
- Добре. Є щось що я маю знати перед зустріччю з королем?
- Я не знаю що тобі вже відомо та думаю буде корисно послухати навіть якщо ти чула це. Назва королівства Амрендор походить від давньоельфійської мови і означає "Королівство вічної молодості". У цьому королівстві живуть ельфи - граціозні, витончені і мудрі створіння, що володіють великою магією. Вони здатні розмовляти з природою, вивчають зірки та магічні знаки. Ельфи відомі своєю музикальністю та танцювальними навичками, і часто влаштовують святкування, які вражають своєю неперевершеною грацією та елегантністю. Вони майстерно володіють зброєю, і  завжди готові захистити свої землі від потенційних загроз. 
- Ну дещо з цього було відомо. А сам король?
- Він доволі специфічна людина та народ його любить. Будь обережна з ним.
- Чому?
-Цей чоловік великий звабник і те що у нього дружина не заважає йому. 
- З чого ти взяв що він буде зваблювати мене?
- Ти дивилась у дзеркало?
- Щось не так? Волосся треба поправити? Корона сповзла?
- Ні, все гаразд. - розсміявся він. Я вперше чула його сміх. Він був грубий з ледь чутним хрипцем. - Ти красива і кидаєшся в очі одразу. Важко не помітити квітку серед пустелі.
Мої щоки одразу ж наповнилися рум'янцем і я ніяково відвела очі вбік. Вперше Амір говорив зі мною так відкрито.
- Краса - неоднозначне поняття. Хтось бачить її в  пропорційних рисах, білосніжній шкірі, пухких губах, а хтось в шрамах отриманих в бою, в кожній зморшці та веснянці і байдуже, що це не ідеально.
- Ти права, та саме слово краса було створено аби описати тебе. І я не лише про зовнішність. Я не бачив ще такої світлої та чистої душі, як в тебе.
- Якщо ти так думаєш не дивлячись на слова твого товариша то це похвально.
- Я чекав коли ти нарешті признаєшся що чула нашу розмову.
- Ти знав що я була там? - здивовано запитала.
- Так. Зі самого початку. Хочу щоб ти розуміла,  інколи не варто всім знати правди. Ці знання можуть погубити не лише його, але й тебе. 
Далі ми їхали мовчки. Амір читав якусь книгу, я ж розглядала пейзажі. Ще трохи і ми покинемо межі королівства. Буйна природа змінювалася пустелею де не росло ні травинки. Чим довше ми їхали біля неї тим чіткіше я чула шепіт. Пісок наче розмовляв зі мною.  Я вирішила не звертати уваги та шепіт став наростати. " Змія", "С- с-стережися змії"", " Вона погубить його".
І так продовжувалося раз за разом. Я стала вже думати, що скоро зійду з розуму та раптово це все припинилося. З облегшеням зітхнувши сперлась головою об стінку і заплющила очі. Схоже мені потрібно бути дуже обачною аби не потрапити у халепу. 
Не помітила як, я  заснула. Та прокинулась від того, що хтось штовхав мене у плече. Розплющивши очі зустрілась з поглядом Аміра. 
- Ми зробимо зупинку аби напоїти коней. Ідемо тобі варто розім'ятись. 
Я без зайвих слів вийшла і озирнулась довкола.  Ми зупинилися біля річки. Тут пахло свіжістю і вечоріло. Вперше за все своє життя я бачила захід сонця. Це було неймовірне явище. 
- Як же це красиво. - прошепотіла.
- Так і справді неймовірне видовище. - сказав чоловік. Та дивився він не на сонце, а на мене.
- Чому ми зупинилися саме тут?
- Тут річка та й думаю тобі буде цікаво поглянути на захід сонця.
Я перевела здивований погляд на чоловіка на що він просто знизав плечима. Він хотів аби я побачила це. Дивно та одночасно приємно. 
Постоявши ще деякий час ми знову продовжили наш шлях. 
Королівство ельфів розташоване у колі з  лісів. Природа найбільше багатство цього королівства.  Зелені гаї, кришталево чисті ріки та гірські вершини засипані снігом створюють прекрасну панораму.
Коли ми заїхали в місто то була вже ніч. Вулицями світили ліхтарі, які розкидали жовті круги на землі.
У рівні ряди стояли невеликі двоповерхові, а подекуди і одноповерхові дерев'яні будинки. Вони були вкриті зеленню, квітами. Це було прекрасно.
Вулиці простягалися між деревами та річками, створюючи мальовничі куточки для прогулянок. Багато будинків мають скляні дахи.
Я розглядала і не могла намилуватися. 
Карета  зупинилася біля замку, який стояв у центрі поселення. Він має багато веж, башт і брам, що розкидаються на всій території палацу. Кожен з них охороняється воїнами, зброєю і магією.
Головний вхід до палацу знаходиться в великій брамі, що прикрашена візерунками з  дорогоцінного каміння. 
Нас зустріли король зі своєю сім'єю. Я хвилювалась. Від мене залежить чи отримаємо ми договір про торгівлю. 
Амір вже чекав мене поблизу карети. Гвардієць відчинив мені двері та допоміг вийти. Я намагалась проявити граціозність та жіночність. 
Радник подав мені руку для опори і коли я взяла її ми стали підійматися сходами в гору.
- Вітаю Вас, Ваша Величносте! - сказала схиляючи голову.
Амір зробив теж саме.
- Вітаю! Радий бачити Вас у нашому королівстві. - він підніс руку у сторону двох жінок, що стояли поруч. Одна була старшою. На її голові лежала корона з переплетених гілочок дерев, а плечима спадало білосніжне волосся, тіло ж обтягувала зелена сукня. Щодо молодшої то її зовнішність була не дуже яскравою, виділявся лише колір волосся. Воно було яскраво салатового кольору. - Це моя дружина - Елуана де Ла'Ково і дочка - Келестія. 
- Рада знайомству.
Та схоже ці жінки не дуже були раді моєму візиту. Келестія не спускала очей з Аміра, що здалося мені підозрілим. Їх щось пов'язувало. Але що?  А сама королева обвела мене призирливим поглядом. 
- Сподіваюся ви залишитеся у нас на ніч? Ми підготували свято в честь Вашого візиту.
Ми розмовляли ідучи коридором. Усередині палацу було неймовірно красиво. Всі стіни були покриті плющем що вився у вись. Всюди були статуї та картини які прекрасно вписувалися в інтер'єр. Під ногами ж шорхотів зелений килим.
- Це буде честю Ваша Величносте. - подав голос мій радник.
- За вас завжди приймають рішення інші? - сказала з насмішкою принцеса.
- Я довіряю своєму раднику настільки, аби він сам приймав рішення. - стримано сказала.
- Келестіє! - шикнув на неї батько. - Перепрошую, Вас проведуть у Ваші кімнати. Вони суміжні з кімнатами містера де Ла'Екле.
- Дякую. - сказала йдучи за слугою і моїм радником. 
Останнє що я побачила це перекошене від злості обличчя Келестії.
Ми йшли довгими коридорами покритими зеленню та квітами. Тут пахло неймовірно. В повітрі змішувався запах солодкого пилку зі свіжістю листя. - Ваша Величносте, ваші покої. - звернувся до мене чоловік який нас проводжав. - Ваші знаходяться за наступними дверима. - це вже адресувалося раднику. 
Виконавши своє завдання чоловік пішов, Амір ж направився до своєї кімнати. Тільки но його рука торкнулася ручки, як я сказала - Містере де Ла'Екле, нам варто обговорити з вами деяку справу, не хочете зайти на хвилину? 
Біля дверей стояли гвардійці тому було не дуже розумно говорити в коридорі.
Амір декілька хвилин вглядався в моє обличчя, одна його брова вигнулася запитальною дугою. Та все ж таки він погодився і направився у мої кімнати.
Зайшовши у передпокій мене зустріла простора кімната кольору листви. Зі стелі звисали квіти, а по кутках плющ. По центру кімнати стояв м'який диван темно-зеленого кольору, а біля нього великий скляний стіл. Він був з двох шарів скла між яким розміщувалися листки та пелюстки квітів.
- Що вас зв'язує з принцесою? - порушила тишу.
- Що привело тебе до такого висновку?
- Вона кидала на мене такі погляди наче хотіла вбити.
- У нас були романтичні відносини.
Я різко повернулася до чоловіка обличчям. 
- Що вас так дивує? До того як прийти на посаду радника до Вас , я був впливовою людиною та й зараз маю свої важелі впливу. 
Щось заворушилося в середині. Серце почало швидко битися. Злість піднімалася і своїми щупальцями огортала мої нутрощі. Чому я злилася? Не знаю. Та мені було неприємно чути що він з кимось зустрічався.
- Ну тепер зрозуміло. Варто було швидше сказати мені це. 
- Не думаю що тобі потрібна ця інформація. Це моя справа і Келестії.  Чи ви думали що зможе вибирати з ким мені проводити свій час.
- Мені байдуже, Аміре, ти можеш робити що забажаєш. Та на майбутнє я б хотіла бути при знаннях того чим займаються люди, які служать короні. 
- Короні, не Вам. - гаркнув він і вибіг.
- Точно страчу. Ще одна вихідка і лишишся без голови. - прокричала йому у слід. 
Що так розізлило цього чоловіка? Це я мала злитися. Ця розпещена принцеса  могла створити не одну проблему у майбутньому.
Розглядаючи кімнати я і не помітила як минув час. У двері постукали, а згодом перед мною стояв Амір. Його обличчя було холодним та без емоційним. Так навіть краще. Мені не потрібно ні з ким зближуватися. Це могло принести мені купу болі.
- Ваша Величносте, вас очікують у залі для розгляду договору.
Підійшовши в останнє до дзеркала поправила корону та направилась за радником. Коридором лунав звук наших кроків. 
Ми увійшли у залу з високими вікнами. Посередині тягнувся довгий стіл за яким сидів король - Амродеус і ще декілька чоловіків.
Служник відсунув для мене крісло навпроти правителя ельфів і я сіла. Амір зайняв сусіднє місце.
- Що ж сьогодні Ви тут аби ми могли продовжити нашу угоду про торгівлю. Ось вам залишилося лише підписати.
- Перед тим як підписувати я перечитаю.
- Там те що і завжди. Тому можете не вагатися. - напирав він на своєму.
В кімнаті відчувалася напруга. У таких справах завжди потрібно бути обачним. Сьогодні не читаючи підпишу, а завтра вони прийдуть і скажуть, що я підписала папір про свою страту. 
- Про які вагання ви говорите? Я не можу сліпо підписати папір. Та й є пункти які я б хотіла обговорити. 
- Ну що ж тоді ми вас слухаємо. - відкинувся він на спинку стільця. Його очі звузилися і стали вивчати мене.
- Ми віками були партнерами та ваші торговці обдирають моїх людей. Вони торгуються та занижують ціни, беручи товар майже задаром. Хоча дозвольте замітити ціна прописана у договорі. 
- Про що ви? Я видавав гроші які прописані в цих паперах .
- Містере де Ла'Екле покажіть те що ми привезли Його Величності.
Радник витяг декілька листів і передав їх чоловіку що сидів на проти. Спочатку їх перечитав сам король, а тоді передав чоловікам, що сиділи поруч нього.
- Цього не може бути. - прошепотів він.
Та нажаль це було правдою. Ми і самі нещодавно дізналися це від перехожого купця.  Радувало те що він мав підтвердження своїх слів. 
- Як ви можете гарантувати нам що це не підробка. Ваш дядько славився своїми хитрощами, можливо і ви такі? - спитав чоловік з довгим темним волоссям. Його очі світилися зеленню лісу. 
-А де гарантії того, що ви не були замішані у цю ситуацію? - чоловік одразу ж зблід, хоча його шкіра і так була білішою від солі. - Ви можете думати що забажаєте. Та одне я можу сказати точно. Я. Ніколи. Не .Дозволю . Кривдити. Мій. Народ. - сказала повільно.
- Давайте ви підпишите, а ми зі своєї сторони зробимо все аби виправити цей інцидент.
Я не одразу дала відповідь. Декілька хвилин подумавши згодилась.
- Це буде останній шанс. Ще одна помилка і нам прийдеться припинити цю співпрацю.
- Я вчинив би так само на вашому місті. Так як це наша необачність то обіцяю що в скорішому часі все буде вирішено.
Я махнула головою у знак згоди. Наша згода прийшла кінця, тому Амір допоміг мені піднятися з крісла і ми попрямували на свято яке ось ось має початися.
Вийшовши з цієї кімнати направились у тронний зал. Під стелею там висіли світильники у вигляді квітів, які губилися на фоні вітражів. В кінці зали стояли два трони повністю з зелені, а підлога виблискувала під світлом ліхтарів. 
На вулиці вже була ніч та веселощі тут лише починалися. Леді і чоловіки були одягнені в різноманітний одяг. Хтось був аж надто відверто вбраний, а хтось до жаху стримано. Кожен з них схилився в поважливому реверансі схиляючи голову.
Я усміхалась в усі зуби так сильно що аж боліли щоки. Та це було не що інше як маска, яку я вдягла зайшовши сюди. В середині мене був ураган. Було дуже дивне відчуття того що щось має неодмінно трапитися. Амір знаходився поруч допомагаючи мені у спілкуванні з усіма цими вельможими. Та в якийсь момент він відійшов кудись залишивши мене на самоті. 
Повернувшись до вікна розглядала зорі. Я ніколи їх не бачила. У нашому королівстві сонце не заходить. Воно опускається до горизонту де і залишається розпеченою кулею.  
В залі пролунала мелодія. Перевівши свою увагу на танцюючих пар стала спостерігати за плавними та граціозними рухами.
Очі самі натрапили  на мого радника, який був серед королівської свити. Він розмовляв з королем, признатися чесно я мала бути теж там, та моє місце цілком мене задовільняє. До них підійшла Келестія з двома келихами. Спочатку я не звернула на це уваги та коли придивилась то мене обдало жаром. Змія. Жінка зі змією. Келестія простягнула келих на якому був зображений жіночий силует із гадюкою. 
Швидким поглядом обвела келихи інших гостей та вони були іншими, не таким який тримав у руках Амір. 
Не знаю що роблю та я стала йти до них. Коли радник зібрався піднести його до губ я пришвидшилася і не чекаючи поки дійду до них впритул вигукнула: - Містере де Ла'Екле,  мене замучила спрага. Я бачила ви не відпили свого напою. Дозвольте мені його у вас забрати. 
На його обличчі було здивування та він мовчки протягнув мені келих. Всі хто стояв поряд спостерігали за цією сценою тому піднісши його до губ випила декілька ковтків. Я не була впевнена що це саме той випадок про який мене попереджали піски тому не можу вчинити інакше . 
Мій погляд впав на принцесу. Вона була надто червона. Її погляд зустрівся з моїм і Келестія зрозуміла, що я все знаю. Швидко перепросивши вона пішла в інший кут зали.
Більшу частину свята зі мною все було добре. Я розмовляла з різними людьми, навіть декілька танців танцювала. Одже я помилилась. Не дивно. Події які трапилися останні дні не могли не вплинути на мене. Та схоже я за скоро зраділа.
В одну мить мені стало настільки душно, що я аж похитнулася. Піт виступив на чолі та під носом. Все ж таки там і справді була отрута... 
Намагаючись робити вигляд що все добре повідомила Амродеуса та Елуану, що втомилася і хотіла б відпочити. Попрощавшись з ними стала йти в свої покої. Я була безсмертною, тому  не помру від простої отрути та біль яку вона завдає відчуватиму.
Майже дійшовши до своїх покоїв відчула що сили покидають мене. Мої ноги стали не слухняними і я стала осідати. Останнє, що я пам'ятала це руки які підхопили мене, а далі була темнота.