6 - Катаріна

Коли я збиралася увійти то почула рух із сторони сходів. Тут ніде сховатися окрім штор, що висіли на стіні. Вони здавалися досить масивними щоб не видати мене. Ставши за них затамувала дихання. Я сама не розуміла для чого роблю це.
У двері постукали і вони одразу ж відчинилися.
- Місіс де Ла'Віні? Щось трапилося?
- Вона стратить батька. Ви маєте щось зробити. Ви були його другом.
- Люба, тут я нічого не можу вчинити. Твій батько згубив багато життів. Він вбив власного брата, а мене використав у своїх цілях.
- Ви станете на її сторону? 
- Так. Я буду підтримувати свою королеву у всьому. 
- Зрадник. - виплюнула вона.
- Спішу нагадати ,що Її Величність врятувала тебе він шлюбу з цим слизняком.
Та у відповідь почулися лише кроки. Схоже вона пішла тому я поспішила вийти із цього пильного місця.
- Ваша Величносте? - спитав шоковано маг.
- Ви знали що я тут? Тому казали всі ці слова?
- Клянуся ні. Я не знав.
- Повірю на слово. У мене до вас справа. 
- Проходьте. Не стійте в коридорі. 
Зайшовши у передпокій здивувалась. Тут була справжня оранжерея. Вазони, пальми, квіти, різне зілля. 
- Це неймовірно. - прошепотіла я. 
На мої слова Віор усміхнувся. Я обійшла усю кімнату не пропустивши жодної рослини. Це справді рай для тих хто обожнює природу. 
- Я хотіла запитати Вас, можливо ви чули історію про жінку із світлою душею?
Чоловік одразу ж напружився. Отже, щось таки він чув.
- Ходили слухи.
- Слухи? 
- А чому власне ви цікавитесь? Цю історію давно ніхто не згадував.
- Я лише приїхала у замок тому вивчаю все що пов'язано з країною. 
Він скептично оглянув мене. Взагалі чому я маю перед ним виправдовуватися? Я кинула на нього строгий погляд і чоловік став говорити.
- Все що я знаю написано у книзі "Легенди і пророцтва". Тому можете почитати її. Я особисто не зустрічався з жінкою і не знаю нічого такого. 
- Дякую за відповідь.
- Звертайтеся.
Я вийшла і стала спускатися сходами. Якесь дивне відчуття поселилося у тілі. Та я не брала його під увагу і стала рухатися далі. Йдучи садом зустріла фрейлін які про щось захопливо розмовляли з Аміром. Хм. Приставучі п'явки. Не секрет, що кожна з них прагнула вдало одружилася, а мій радник був красивим і заможним чоловіком. 
Я пройшла повз них стараючись бути непоміченою, лише відійшовши від них дальше видихнула. 
Це дивне відчуття знову наповнило мої груди з пекельним болем. Мені було важко дихати. Я впала на коліна і схопилась за горло. Таке враження що хтось спостерігав за мною. Попри біль стала озиратися довкола та нікого. В мою сторону біг Амір.
- Ваша Величносте, що з Вами? - спитав він.
- Вирішила присісти відпочити, сильно втомилась.- через силу прошепотіла я.
- Радий що з вашим почуттям гумору все добре. Давайте допоможу підвестися.
- Коли б я могла, то зробила б це вже давно.
Декілька хвилин він мовчки дивився на мене, а тоді підхопив на руки та поніс у замок. 
-Що Ви робите? 
- Несу Вас на руках у покої.
- Це перечить усім правилам.
- Не тоді, коли ви не можете йти. 
Не ставши далі сперечатися замовкла. Ми йшли чорним входом. Чоловік міцно притиснув мене до себе. Я відчувала його тепло і серцебиття, яке було шаленим. Поряд з ним я завжди почувалась в безпеці. Амір був тихим місцем під час бурі. 
Радник поклав мене на диван у моєму передпокої. Я досі почувалась дуже погано. Мої ноги не слухались мене.
- Що з вами трапилось?
- В мить мені бракло повітря і ця дивна пекельна біль у грудях. Я задихалась, а мої ноги наче стали не моїми.
- Він був тут. - прошепотів Амір.
- Хто? Той про кого казав Део де Ла'Фіва?
- Так. Він суцільне зло. Чорнокнижник. Я відчував його присутність.
- Він прийшов за мною?
Амір хитнув ствердно головою уважно розглядаючи моє обличчя. 
- Ми можемо спілкуватися на ти і по іменах коли будемо на одинці? - раптово спитала я.
- Як забажаєш. 
- Оскільки я можу тобі довіряти то хочу поділитися однією таємницею. Я безсмертна. Це у мене від матері.
- Боюсь тут твоє безсмертя не допоможе. Він знає як вбити безсмертного. 
- Тоді мені потрібно швидше дізнатися більше про свою магію, аби захистити себе. Ти чув щось про жінку з світлою душею?
- Так. 
- Мені потрібно зустрітися з нею.
- Ніхто не знає де вона. А кому буде справді потрібно, дорога сама відкриється перед ним. 
- Мені дуже потрібно. У книзі є назва селища в якому вона жила.
- Це було колись . Зараз цього селища вже не існує. Тут я нічим не можу допомогти. Та раджу піти до межі між природою та пустелею. Часто саме звідти знаходили дорогу.
- Дякую за допомогу. Я за першої нагоди зроблю це. Та спершу справи королівства. Ти знайшов уже когось на місце міністра фінансів?
- Так. Це жінка. Дуже розумна, а головне любить Вас і Ваш народ. 
- Ти впевнений у ній?
- Так. Це Віта де Ла'Широ. За неї я можу особисто поручитись. 
- Тоді нехай приступає до роботи. Що я маю зробити завтра окрім страти Грегорі де Ла'Вінні?
- У вас назначений візит до королівства ельфів. Ми маємо переглянути угоду на торги. 
- Добре. Скажу своїм служанкам, щоб підготували все необхідне.
- Я піду. Потрібно ще вирішити деякі справи перед завтрашнім днем. 
Я махнула головою. Амір пішов залишивши мене на самоті. Обпершись об спинку дивана заплющила очі. Чорнокнижник пробрався на територію замку. Що він намагався зробити? Нагадати про свою присутність? Налякати? Нажаль відповіді у мене не було. Допоки моя магія залишається для мене до кінця не визначеною завжди був ризик не вижити при зустрічі з ним віч на віч.
В двері роздався гучний стук. 
- Заходьте.
На порозі стояв захеканий гвардієць. Схоже він біг сюди.
- Що сталося? - спитала я.
- Містер Грегорі де Ла'Вінні зник з темниці. 
Кров відхлинула від мого обличчя. Ще того не вистачало. Різко підвівшись направилась у темницю. Дорогою я не помічала нікого і нічого. Цьому чоловіку неможна розгулювати на свободі. Він надто небезпечний. 
Спустившись довгими сходами перше, що побачила навстіж відчинені двері камери. Отже хтось допоміг йому. 
- Приведіть у тронний зал Лауріку де Ла'Віні та стражу, що стояла на варті. 
Гвардійці пішли виповняти мій наказ. Я знала хто зробив це. 
Всі хто траплявся у мене на шляху до зали налякано ховались за дверима власних кімнат. Боюсь уявити вираз свого обличчя. Тепер усі знали мою іншу сторону. 
Вірвавшись в залу як ураган попрямувала до трону. Там на помості вже стояв Амір. Я не звертала уваги на нікого. Лише сівши, як того потребували правила стала говорити.
- Міс де Ла'Віні де ваш батько?
- Я не знаю.
- Я запитаю ще раз. Де ваш батько?
- Моя відповідь залишиться незмінною.
Мій терпець увірвався. Я різко встала з трону і голосно крикнула на всю залу " Брехня".
Всі різко замовчали, не було чути навіть найменшого звуку. 
- Та як ти смієш? - ехом роздався мій голос.- Чи мені видати тебе заміж за претендента якого запропонував твій батько? Ти втратила право на мою милість. Геть з моїх очей.
- Ваша Величносте...- стала вона говорити тремтячим голосом. Схоже лише зараз до неї дійшли наслідки її дій.
- Геть.. - крикнула я , а за вікном почувся звук грому. Та жінка не зрушила з місця продовжуючи стояти з опущеною головою.
Всі перевели погляд на вулицю. Там бушував ураган. Небо було темним від чорних хмар. Бив гучний грім, а блискавка освітлювала вулиці. Вітер був таким сильним, що дерева аж гнулися додолу. 
Всі були налякані побаченим. Це я зробила таке? Хм. Непогано.
- Ваша Величносте, Вам варто заспокоїтись. - став говорити головний маг та йому було достатньо одного мого погляду для того аби замовчати.
-А ви? Як ви могли допустити щоб таке сталося? - звернулась я до стражі. 
Всі мовчали. Було чити лише звуки капель дощу, які бились об скло. На вулиці буяв такий же ураган як і в середині мене.
- Хіба я не обіцяла Вам міс де Ла'Віні подумати над вашим проханням, хіба не врятувала від небажаного шлюбу, хіба не була надто доброю то тієї, яка що разу виявляла неповагу до мене? Схоже вам усім подобається жорстокість. 
- Ви двоє . - звернулась я до стражі. - У вас буде забрано магію і відправлено на край блукати пустощами. Прошу вас містере де Ла' П'єр проконтролювати це.
- Буде виконано, Ваша Величносте. - схилився у поклоні міністр оборони і взявши стражників покинув залу.
- Щодо вас міс де Ла'Віні я вирішу з правителем Місячної корони. Як чудово що він їде завтра, а не сьогодні бо нам прийшлося б надто довго чекати. А зараз заберіться з моїх очей. І пам'ятайте, втеча не найкращий  варіант. 
Вона мовчки вийшла. Сівши знову на трон просто мовчала. Потрібно було заспокоїтися, а то погода за вікном надто сильно лякала. Поки я сиділа мовчки всі решта члени ради стояли мовчки опустивши голови додолу. Я обвела їх поглядом. Тут була і нова міністерка фінансів.
- Містере де Ла'Екле прошу представити раді нову особу. - сказала я раднику.
- Віта де Ла'Широ - новий міністр фінансів. - сказав чоловік.
У залі почувся смішок. 
- Вам смішно містере де Ла' Калі? - перевела погляд на цілителя. - Якщо одного разу я не покарала вас за гострий язик то нічого не заважає мені зробити це зараз. Чи може мені вас усіх покарати,аби на майбутнє думали над своїми вчинками?
- Вибачте, Ваша Величносте. - швидко сказав кланяючись він.
- Можете бути вільні. 
Вони всі попрямували на вихід. Та жінка залишилась.
- Ваша Величносте, дякую що заступились за мене. - звернулась вона. - Рідко хто робив це.
- Для мене усі рівні не дивлячись на расу чи на стать. Я рада вітати вас у королівській раді. Можете йти відпочивати. - сказала я м'яко.
Жінка зробила поклін і пішла.
Амір мовчав як і я. Чоловік мовчки спостерігав як погода за вікном ставала ясною, сонячною та теплою. 
- Ти нічого не скажеш?
- Це було... епічно? Вражаюче? Фантастично?
Я не витримала і засміялась в голос. Лише зараз помітила наскільки було напружене моє тіло. Розслабившись сперлась головою на спинку трону. 
- Тепер ще один ворог гуляє на свободі.
- Він її батько. Це можна зрозуміти. 
- Не після того що він зробив. 
- І що ти плануєте стосовно неї?
- Завтра ж я скажу королю Місячної корони забирати її. Він закоханий в неї. Якщо я покараю її, або зроблю боляче це може перерости в конфлікт, а нам цього точно не потрібно. 
- Це розумно. Адже як відомо люди йдуть на все заради коханих.
- Добре що ти розумієш мене. 
Я підвелась і направилась у свої покої. Мені варто відпочити. Разом з короною на мене навалилась купа проблем. Було багато бажаючих зайняти трон,  які і досі ведуть свої інтриги. Та я вміла робити висновки із ситуацій, сьогодні не виключення. Тепер моє милосердя буде дуже дорого коштувати і для того щоб його отримати  прийдеться постаратися. 
Коридором було чути лише стукіт моїх туфель. Всі були в своїх кімнатах. Нехай знають, що я не ликом шита. 
Увійшовши в свої кімнати в обличчя вдарив сильний холод, а сам передпокій був у легкій чорній димці. Я вже бачила це, тому спокійно відреагувала.
- Ваша Величносте. - почувся грубий голос, а згодом і його власник вийшов з темряви. 
Це було Правосуддя.
- Вітаю вас. - відповіла я. - Що привело вас сюди?
- Схоже вам потрібна моя допомога.  Признатися чесно такої погоди ніколи не було в цих краях.
- Допомога? Хіба якщо ви принесете мені голову Грегорі. 
- Буде виконано. Ви змінились з останньої нашої зустрічі. - видав він з усмішкою. 
Я досі не бачила його обличчя. 
- Думаю не зовсім справедливо що ви бачите моє обличчя, а я ваше ні. - затамувавши подих сказала.
- Вам так важлива зовнішність?
- Це останнє на що я б звертала увагу. Існує краса, яка створюється душею, а не малюється на обличчі. Так що саме в мені змінилося?
- Ви стали мужнішою, прийняли те ким є.
Я важко видихнула. 
- Чи можете ви знати як знайти жінку із світлою душею?
- З часом вона сама вас віднайде. - це було останнє, що сказав чоловік перед тим як піти.
Отже, він і справді спостерігає за мною. О святі, невже він бачить мене без одягу, коли я приймаю ванну? Не думаю та це справді змушує задуматися.
Служниці допомогли прийняти мені ванну та лягти у ліжко. Я попередила жінок про те аби вони зібрали мені речі на офіційний прийом. 
День був дуже виснажливим тому лише голова торкнулась подушки як я заснула. Сон був дуже дивний. Я знаходилась посеред пустелі. Всюди був жовтий та гарячий пісок. Вітер підіймав верхній шар переносячи піщинки з місця на місце. Тут було дуже тихо та раптом почувся шепіт " Стережися тієї що носить змію...змію...с-с-с".