5 - Катаріна

Мене наповнювали радісні відчуття. Цей чоловік міг дати відповіді на мої питання.  
- Ви зможете подивитися на мою? Зможете відповісти на питання, якими я задавалась увесь час?
- Я вже давно не передбачаю ні майбутнє ні не дивлюся минуле. Проте для Вас я зроблю це. Ви перша хто за весь час приїхав і допоміг нам.
- Чому тут це сталося? В інших містах все ж добре.
- Це по наказу Генрі де Ла'Віні. В свій час він приїжджав сюди і просив аби я подивився його майбутнє і змінив. 
- І ви зробили це?
Чоловік декілька хвилин мовчав. Я перевела погляд на Аміра він теж уважно слухав старого .
- Ні. Я відмовив йому, тому він сказав раз так то поплачусь не лише я, а й не винні люди. Та те що він просив варте того що сталося потім. Як би я втрутився ти б не стояла зараз тут.
- Але ..
- Так він хотів аби я зробив так аби ти не стала королевою і взагалі загинула.
- Це не дивно. Багато хто хоче моєї смерті.
- Тому ти і прийшла вся мокра? Не вдалося йому втопити тебе?
- Про що ви говорите? - спитав насупившись мій радник. - Ваша Величносте, вас намагалися вбити?
- Так. Та вона не скаже тобі цього. 
Амір перевів погляд на мене та ще гірше насупився. Я бачила як ходили його скули і стиснулися кулаки.
- Давайте краще займемося справою. Що мені робити? 
- Ми обговоримо це пізніше. Не думайте, Ваша Високосте, що так легко позбудетеся мене. - відізвався радник.
Ми декілька хвилин спепеляли один одного поглядами.
- От накажу стратити вас. - прошепотіла про себе.
- Не зможете. - він щойно усміхнувся?
Містер де Ла'Фіва провів мене у кімнату. Тут було дуже темно. Чоловік запалив свічі і тоді я змогла розгледіти тут все. Звісно ж і Амір прямував за нами. Цікаво йому було бачте. Справді велю стратити. 
Радник фиркнув у мою сторону. Він що читає думки? Я стала налякано розглядати його.
- Ви  сказали це в голос. - усміхнувся він. 
Усмішка йому пасувала. На декілька секунд я затримала свій погляд на його обличчі та голос містера де Ла 'Фіва перервав нас.
- Все готово. Сідайте сюди. 
За своїми думками я і не помітила, що чоловік все підготував.
Тут стояв круглий стіл на якому були ножі з дорогоцінним камінням у руків'ї, різні золоті чаші, свічки та камінці розкладені у вигляді якогось знаку.
- Мені знадобиться Ваша кров, Ваша Величносте.
Я простягнула свою руку чоловіку, а сама повернула голову в бік. Хоча моя матір і була вампіром та я не дуже добре переносила вигляд крові.
Відчувши пекучий біль, який прорізав долоню зашипіла. 
- Ви насипали туди солі?
- Це необхідно.
Затиснувши зуби стала терпіти. Тоді він кидав щось в чашу до моєї крові і в кінці підпалив. В повітря піднявся високий стовп темно - зеленого вогню. 
Чоловік розглядав його декілька хвилин з різних сторін. 
- У тебе сильна магія. Вперше бачу такий сильний вогонь. Переважно він одразу гаснув, а тут...
Ще деякий час він спостерігав за ним, а тоді нарешті сів навпроти мене і показавши Аміру на ще один стілець став говорив.
- Прошу слухати уважно і не переривати мене. Всі питання опісля. 
Ми з Аміром хитнули головою.
- Ви народжена від двох світів. В ваших венах тече мішана кров, а магія дуже сильна. Не говоріть нікому про це, бо є багато людей які шукають її віками. Ви народились під час затемнення місяця і вже тоді належали тому хто однаковий з вами по подобі. Ви протилежності, які з часом все більше будуть притягатися і цього ніяк не зміниш. Вас чекає багато випробувань, і багато падінь. Та ви повинні пам'ятати допоки ви не приймете всією душею своє становище доти не будете тою ким маєте стати.  Тепер можете ставити питання.
- Ніхто ніколи не розказував мені про мою матір. Чи не бачили ви нічого про неї?
- Вона померла при родах. Це все що я можу сказати. У Вашій душі багато темних місць, які я не можу розгледіти. Щось не дає вам згадати все що було в дитинстві.
І справді я не все пам'ятаю зі свого дитинства. Інколи здавалося, що я якась неправильна.
- Хто напав на Її Величність? - спитав Амір.
- Ви не раз зустрінетеся з ним. Він той хто найбільше хоче смерті Її Величності. Дозвольте дати вам цінну пораду, Ваша Величносте.
- Слухаю вас.
- Будьте обережні з ним. Він несе у собі смерть. Ви переконалися, що не можете переносити її.- кажучи це чоловік з хитрою усмішкою зиркнув на мого радника. - Не дозволяйте маніпулювати собою і не впускайте нікого в свою душу.
- А йому я можу довіряти?- махнула на Аміра.
- Так. Це єдиний кому ви справді можете довіряти. Навіть якщо він схоче скривдити вас то не зможе. І ще, ледь не забув. Дозвольте шлюб вашій кузині. 
-  Та що мені зробити аби згадати своє минуле?
- Все з часом.
- Дякую Вам. Ви справді дуже допомогли і багато зробили для мене. 
- Тепер я можу видихнути з полегшенням знаючи, що правильна людина займає трон. А тепер ідіть відпочивати. 
Я направилась у бік дивану на якому мала спати. Аміру не так пощастило, сьогодні він спить на підлозі. 
Влягнувшись накрилася пледом і старалась заснути та сон ніяк не йшов. Чому я не можу згадати деяких моментів свого життя? Чому батько не сказав мені, не попередив? Чи тому я і не пам'ятаю бо знаю щось що ще не час знати?
- Чому Ви не сказали, що на Вас напали? - подав голос з підлоги радник.
- Тому що це лише моя справа.
Деякий час ми мовчали. Містер Де Ла'Фіва сказав що я можу довіряти лише Аміру. А як же тітка Геліона? Я довіряла їй. Вона була моєю найближчою людиною. 
- Чому Ви стали моїм радником? 
- Завжди хотів спробувати себе у цій ролі. 
- Та якимось чином я можу довіряти лише вам?
- Загалом я надійна людина.
Більше ми не розмовляли, а згодом почула що Амір заснув. Ще трохи покрутившись поринула в сон.
Ранок зустрів мене приємним запахом жасмину. Розплющивши очі підвелась з дивану.  Все тіло до жаху боліло та я і не думала нарікати на це.
В будинку я буда сама. Підійшовши до столу побачила сніданок і записку. В ній йшлося про те що Амір направився зустрічати майстрів, щоб я поснідала і привела себе у належний вигляд. 
Як добре що я прихопила запасний одяг. Та спершу поїсти. На тарілці лежала булочка з фруктовою начинкою та фрукти, а у глечику був сік.  Швидко підкріпившись пішла одягатися. Це була сукня двох кольорів. Половина чорна,  а половина білосніжна. Ці відтінки закручувались між собою вихрами. Плечі були голими, а замість рукавів - грубі бретелі. Сукня виблискувала від сонячного проміння кидаючи на предмети сонячні зайчики. Волосся заплела у красиву косу та наділа корону.
Коли я вийшла з будинку на вулицю посмішко торкнулась моїх вуст. Люди радісно ходили вулицями, діти бігали і гралися. Тут більше не було подертого і брудного одягу, всі були причепурені. На клумбах росли квіти, літали метелики та співали пташки. Життя так і лилося вулицями міста.
Проходячи повз мене люди кланялися. Хтось з них навіть дякував.  Пройшовши до центральної площі знайшла свого радника. Він був одягнений у просту білу сорочку з закоченими рукавами та чорні штани. Не помітивши мене Амір продовжував вправно давати накази робітникам, які поралися біля будівель. Багато з них вони вже відновили. В цьому їм явно допомагала магія та й самі містяни лагодили свої домівки.
Тут знову вирувало життя і я була рада цьому. 
Підійшовши до Аміра привіталася, що він зробив у відповідь.
- Думаю ми можемо повертатися у замок. Тут робота і без нас буде кипіти. - сказав радник.
- Так можемо рушати. 
Вже сідаючи у карету мене зупинили. Це був той хлопчик Астро. Він підбіг і поклонився мені.
- Ваша Величносте, у мене є для вас подарунок дозвольте вручити його вам.
Я присіла біля хлопчика так аби бачити його обличчя. 
Він простягнув мені намисто з перлів. 
- Я сам його робив. Ви врятували нас. Дякую.
- Це тобі дякую, Астро.
- Ви запам'ятали моє ім'я?
- Інакше не могло бути. Містере де Ла' Екле допоможіть одягнути мені намисто.
- Звичайно , Ваша Величносте.
Чоловік підійшов і ставши ззаду мене зачепив прикрасу мені на шиї. Весь чей час Астро наблюдав за цим.
- Я сподіваюся  ми ще зустрінемося з тобою сміливцю.- сказала, а тоді нахилившись поцілувала хлопчика у щоку. 
Той в миттю вкрився рум'янцем. Сівши в карету помахала йому з вікна і ми рушили. 
Замок очікують великі зміни. Я змушу Грегорі де Ла'Вінні відповісти за свій вчинок. 
Всю дорогу я думала над тим, що робити далі. Вперш за все мені потрібно у королівську бібліотеку, щоб дізнатися детальніше про свою магію.
Амір теж мовчав, схоже бачив що я надто зосереджена над своїми думками. 
Я не помітила, що ми уже приїхали, допоки слуга не відчинив дверцята подаючи руку.
Граціозно вийшовши направилась у замок. Мої туфлі цокотіли по мармуру, який вкривав підлогу. Звук ехом відбивався від стін. 
- Ваша Величносте, вас очікують у тронній залі. - сказала помічниця Грегорі де Ла'Вінні. 
Отже ,він чекав мене. Та чи очікує того що я збираюся зробити?
Я не спішила, а повільно прямувала у тронну залу. Нехай почекає трохи.
Йдучи коридорами вперше звернула увагу на їх красу. Різнокольорові вітражі прикрашали вікна, а стіни були з колонами у позолоті. Всюди висіли картини та стояли вази з квітами. Під ногами простягався м'який червоний килим, який тягнувся і зникав десь за поворотом.
Ставши перед дверми глибоко вдихнула і дала знак відчинити їх. 
У залі стояв сам Грегорі, його дочка та якийсь чоловік. Він був старим, сивим і дорого вдягнутим.
Пройшовши повз них зустрілась з поглядом Лауріки. Вона благала мене про щось. Її очі були в сльозах, а обличчя червоним. Дівчина ледь трималась, щоб не розридатися.
Коли сіла на трон, а Амір став по мою праву руку, очікуюче глянула на людей що стояли переді мною.
Моя осанка була рівною, як ніколи. Розум холодний, а думки зібрані. Я збиралась зробити те, що можливо не буле давати мені спати у ночі, а совість завжди буде нагадувати про це. Боковим зором бачила які дивні погляди на мене кидав мій радник та я збираюсь йому показати, що він помилився у своїх висловлюваннях щодо мене.
- Слухаю вас містере де Ла'Віні.
Чоловік поклонився і став дивитися прямо в мої очі. 
- Ваша Величносте, прошу благословіть мою дочку на шлюб з цим чоловіком. Це Діего де ла' Ора. Її наречений. - вказав він на сивоволоссого чоловіка.
- Признаю,  ваші спроби влаштувати життя своєї дочки вражають та ні. Я не даю згоди на цей шлюб. У мене вже є претендент на руку і серце дівчини.  
- Ви не можете цього зробити. Ви не маєте права. - став повишати голос так званий наречений.
-Ви всі забули що таке правила етикету та як потрібно поводитися з правителем? Здається мені, ви захотіли провести останок свого життя у темниці. - схоже не лише одна я не очікувала від себе такого тону.
Чоловік одразу ж зблід і зменшився у розмірі. 
- Щодо Вас містере де Ла'Віні. Ви наробили багато справ, а тепер намагаєтесь зламати долю і власній дочці. Прошу залишити залу всім  окрім , містера де Ла'Віні та мого радника.
Дівчина вийшла кидаючи на мене дивний погляд, слідом за нею покинув її і чоловік.
Я мовчала довго думаючи з чого почати. Та Грегорі став говорити першим.
- Ти знаєш все. Він погодився сказати тобі. - усміхнувся він божевільною усмішкою.
- Знаю. 
- Тобі не довго правити, як і твоєму батьку. Ха- ха-ха-ха.- залом розлився гучний сміх від якого пішли мурахи по шкірі. - Він рано чи пізно добереться до тебе.
- Можливо і не довго та ваша голова злетить з пліч за мого правління. Я зроблю те що не наважився зробити батько.
- Ти така ж нікчемна як і він. Ха-ха-ха. Ти пуста в середині. Що не наділили батьки тебе магією? Тобі ніколи не стати достойною. 
- Містере де Ла'Екле прикажіть взяти його під стражу та готувати до привселюдної страти, де у перших рядах будуть люди ,які постраждали від його дій. 
Закінчивши свою промову різко підвелась і вийшла з зали геть. В слід я чула божевільні крики. 
- Ти помреш. Ха- ха-ха.
Мені було лячно та якщо я і надалі буду боятися то так і залишуся для всіх нездарою. 
- Ваша Величносте. - почав говорити Діего. Махнувши йому рукою забиратися геть, пішла у бібліотеку. 
Я вперше лишу своїм наказом людини життя та інакше бути не може. 
Приміщення зустріло мене тишею та запахом книг. Ходячи між рядами шукала хоча б якісь книги про свою магію. Признатися чесно їх тут було дуже мало. Прихопивши "Особливості рас","Види магії",
" Легенди та пророцтва" всілась за величезний дубовий стіл і стала читати.
Ні в одній книзі не згадувалася здатність бачити скільки людині жити чи те що там де я вступала росли квіти. Якщо б я не тримала свою магію під контролем це б відбувалося постійно. Та коли дійшла майже до кінця книги про легенди то зупинилась. 
Тут йшлося про людей із світлим та темним духом. Одні дарували життя тоді як інші забирали його. Автор писав що в одній сільській місцевості жила жінка, яка була настільки світлою, що одним торканням зціляла людей. 
Якщо ця жінка жива то зможе допомогти мені розібратися хто я. Моя магія зовсім не була схожою на магію природи та життя . Так були схожі риси та існуючі відмінності змушували задумуватися.
Я взяла ще декілька книг і безупинно читала. О святі, я знайшла назву селища. Потрібно розпитати про це придворного мага.  Прихопивши книгу з собою направилась на його пошуки. 
Оскільки Віор де Ла' Мао живе у башті прибудованій до замку то мені треба пройтися двором. Йдучи садом милувалась тутешньою рослинністю. Відчинивши башту стала підійматися довгими кам'яними сходинками в гору.  Добравшись до дверей що вели у кімнати мага я була захекана. Можливо якщо б я була не в усіх цих шарах тканини то було б легше.