3- Катаріна

Всі продовжували веселитися.  З усюди лилася музика, дами танцювали зі своїми кавалерами. Очі перебігали з однієї яскравої, пишної сукні на іншу. 
Я обводила поглядом зал поки він не зустрівся із королем Місячної корони - Еліасом де Ла'Мун. Чоловік спостерігав за мною хоча розмовляв з Лаурікою. Та ж в свою чергу намагалась звернути його увагу  на себе, але схоже, що зараз йому це зовсім не було цікаво. 
Чоловік не переривав зорового контакту як і я. Це був виклик який я прийняла. 
В залі різко потемніло, стихла музика. Сильний вітер відкрив вікна і пробрався у середину. Такого ніколи не було у наших краях. 
У дворян почалась паніка. Люди з криком вибігали на вулицю залишивши святкування. 
Я продовжувала стояти. Декілька хвилин  було не можливо щось побачити . Залу заповнив густий чорний туман, а коли я вдихнула повітря то відчула запах смерті. Мої легені здавило і я впала на коліна. Що це було? Я стала ковтати повітря як риба, яку викинуло на берег.  Геліона підбігла до мене та її різко відкинуло в сторону.
Коли туман розвіявся я змогла нарешті побачити чоловіка. Він був весь у чорному та з капюшоном на голові. Навіть, якщо б я хотіла розгледіти його обличчя то не змогла б цього зробити, бо все його тіло обіймала чорна тінь. 
-Твоя душа надто світла, тому тобі боляче. - почувся грубий голос.- Нарешті я дочекався часу коли ти сядеш на цей трон. 
- Хто Ви? - ледь вдалося вимовити мені.
- Я Правосуддя. Чесність. Кара. Всі називають мене по різному. Перш ніж поговорити дозволь полегшити твій стан.
Я кивнула головою і перевела погляд на тітку. Геліона була шокована.
- Я думала це легенда. Що  Ауредій розказував одну із своїх історій.
- Як бачиш я перед тобою. Мені довелося довго чекати аби виконати те для чого я створений. 
- Чому саме я? Я ніколи не хотіла займати те місце на якому знаходжусь. Все що мені потрібно це життя простої людини.
Чоловік перевів свій погляд на мене у його голосі було відчутно посмішку. 
- Ти щойно дала відповідь на власне питання. Ти розумієш свій народ як ніхто інший. Як думаєш, чому твій батько тримав тебе за межами замку?
- Задля безпеки?
- Це не головна причина. Він хотів аби ти розуміла свій народ. Я слідкував за кожним твоїм кроком і можу сказати, що ти достойна займати те місце, яке займаєш. 
Тоді сталося те чого я  не очікувала. Чоловік став перед мною на одне коліно та прихилив голову. Він щойно визнав мене своєю королевою. Той про кого ходили легенди і складали пісні. Кого боялися навіть наймогутніші маги та королі.
- Я визнаю тебе королевою Аурорії. Сподіваюсь твоє правління буде мудрим та величним. 
Тоді чоловік підвівся і кімнату знову став наповнювати густий туман.
- Стійте. Я не розумію. Що саме вам потрібно від мене? Ви можете відповісти на мої запитання. Стійте ж.
Та нажаль я говорила це у пустоту. Чоловіка не було. Він розчинився у повітрі. Я не знаю ні його імені ні як він виглядає. Тому точно не зможу впізнати його в натовпі. Все що могло вказати на його присутність тут - навстіж відчинені вікна та ще ледь чутний запах, який схоже відчувала лише я.
- Він знає відповіді на питання які я задавала собі все своє життя. 
- Катаріно, я досі у шоці тому навряд чи зараз зможу що небудь тобі роз'яснити. 
Я була розгублена. Все так різко звалилось на мою голову. І це в прямому сенсі. Геліона допомогла мені встати і взявши під руку повела у мої покої. 
Вхід в кімнату веде через величезні дубові двері, вкриті розписом із золотих троянд та білого шовку. Після проходження нас зустрічає ошатне фойє, де на підлозі з вишуканої кераміки відображається відлуння люстри із кришталю.
З фойє можна потрапити до гардеробної кімнати, де  знаходяться королівські прикраси та аксесуари. Тут же розташована дзеркальна кімната, де королева може ретельно підібрати свій наряд та прикраси для урочистих подій.
Головна кімната королівських покоїв - це спальня. Вона вражає своєю красою, комфортом та елегантністю. Спальне місце вкрите ніжним золотистим шовком, декорованим білим кантом. На стінах та стелі розміщені дивовижні малюнки, виконані художниками зі здатністю розписувати найдрібніші деталі.
Настінні та стельові малюнки доповнені вишуканими меблями : золотими шафами, м'якими кріслами та диванами, на яких зручно відпочивати після напруженого дня. Вікна відкриваються на балкон, звідки можна побачити панораму міста.
Це було казкове місце. Я втомлено сіла на ліжко. 
- Я скажу служницям допомогти тобі прийняти ванну. В тебе був нелегкий день.
- Це необхідно?
- Так, промінчику. Я зайду до тебе вже завтра. Спокійної ночі.
- Спокійно ночі.
Через десять хвилин до мене зайшли мої особисті помічниці. Одна старша інша зовсім юна. Вони були між собою дуже схожими.
- Ваша Високосте, дозвольте допомогти вам прийняти ванну.
- Так, давайте.
Жінки провели мене у кімнату де знаходилась велика залізна ванна наповнена водою. Тут витав приємний трояндовий аромат. Знявши одяг я сіла у воду і вперше за день змогла розслабитися.
- Як вас звати?
- Я Грета, а це моя онука - Сімона. Нас збиралися вигнати та міс де Ла' Блуд  врятувала нас. 
- Це схоже на неї. 
На цьому наша розмова завершилась . Жінки мовчки мили мене, а тоді допомогли одіти нічну сорочку. 
Після гарячої ванни втома була ще більше відчутною. Я забралась на м'яке ліжко та сон ніяк не приходив.
Мій мозок генерував сотні думок, які ось ось доведуть мене до божевілля.
Я намагалась згадати що саме тато розповідав мені  про Правосуддя. 
"-У світі багато зла та людей які його творять. Не завжди правителі здатні знайти всіх порушників і покарати їх. Та є людина яка знає про кожен злочин, що відбувся у цьому світі. Він карає їх так як вони заслужили. Його бояться всі.
- Навіть ти? - спитала я батька сидячи у нього на колінах.
- Навіть я, промінчику. 
- А де ця людина зараз?
- Всюди і одночас ніде. Перед тим як я піду хочу щоб ти ніколи не боялась його. Він один із тих кому ти можеш довіряти і хто допоможе тобі, коли прийде час."
Це все що вдалося мені згадати. Я була малою дівчинкою і не сильно звернула увагу на це про що зараз пожаліла. 
Під ранок мені нарешті вдалося заснути та поспати довго не дали. У кімнату зайшли служанки та розкрили штори впускаючи сонячне проміння в кімнату. 
Слідом зайшла радісна тітка.
- Ваша Величносте  час прокидатися на сніданок.
Я неохоче стала і дозволила вдягнути себе у сукню. Вона була жовтою та пишною. Плечі  відкриті, а рукави повністю із прозорого матеріалу. Корсет був вишитий узорами у поєднанні з різними камінцями. На долі спідниці теж красувалась вишивка, яка огортала поділ по кругу. 
Грета заплела моє волосся у зачіску з різних завиток, і підрумянивши щоки підмалювала губи.
Я стояла перед дзеркалом і розглядала своє відображення. Не вистачало лише корони. Геліона підійшла та поклала її на мою голову. 
- Тепер точно все. Ви можете йти. - звернулась вона до служанок. - Я б хотіла поговорити з тобою стосовно мого радництва. 
- Ти передумала?
- Так. Тобі потрібен хтось хто має нові погляди на світ. І я знайшла його. Ти не злишся?
- Розумію. Вчора я сказала, якщо ти не хочеш то можеш відмовитися. Тому ні ,я не злюся на тебе. Я рада що ти чесна зі мною. Мені не хотілося б бачити як ти мучиш себе будучи там  де не хочеш.
- Я знала що ти зрозумієш мене. А тепер час.
Ми йшли коридором до зали в якій буде сніданок. Зараз мені прийдеться зустрітися з питаннями про вчорашній вечір. 
Гвардієць відкрив великі масивні двері і я одразу відчула на собі з десяток пильних  поглядів. Чоловіки схилили голови, а дами присіли в реверансі. 
- Доброго ранку! Можете приступати.
По моїй команді всі сіли і почали снідати. 
Моє місце було по центру столу. Варто було мені лише сісти, як посипалися питання.
- Ваша Величносте, дозвольте спитати. - подав голос старший чоловік.
- Питайте.
- Що вчора відбулося в залі? Таке трапилося вперше і одразу після того як Вас коронували.
Почувся смішок, я перевела туди погляд. Звичайно Лауріка де Ла'Віні. Хто ж ще буде тішитись моїм невдачам та провалам. 
- Ви натякаєте на щось конкретне, містере..? - я зробила невелику паузу бо не знала його ім'я.
- Так , він мав на увазі ,що ти зруйнуєш все королівство. Станеш нашою загибеллю. - сказала самовдоволено Лауріка.
Настала тиша, хтось ахнув від такої зухвалості, а комусь навіть виделка випала із рук.
- Де Ла' Калі. Оліо де Ла' Калі. Ні, що ж ви це просто цікавість. - чоловік став кидати перелякані погляди з мене на Лауріку.
- Міс де Ла' Вінні, ваш батько уже зробив усе можливе для руйнування Аурорії. Вам конкретно вказати на результати його роботи?
Дівчина вмить почервоніла і стиснула руки в кулаки.
- Не дивлячись що ви росли у замку і мали безліч вчителів, ваші манери бажають кращого. 
Вона встала і вибігла із залу. 
- Ваша Величносте, прошу вибачення за свою дочку.
Його вибачення не були щирими. Я бачила як у нього в середині росте злість. Надалі треба бути акуратною з цими людьми.
- Щодо вашого питання містере де Ла'Калі. Ні це не був поганий знак. Це був знак що від тепер кожен хто вчинить злочин понесе за нього покарання. Я задовольнила вас своєю відповіддю?
- Так, Ваша Величносте, дякую.
Після сніданку я перша покинула зал і направилась у сад. Ця парочка неодноразово створить мені проблеми. Ніхто не смів так розмовляти з королевою. Зазвичай таке карається смертю.
- Ваша Величносте, перепрошую що турбую та можемо ми поговорити з вами? 
Я повернулась і побачила перед собою короля Місячної корони - Еліаса де Ла'Мун.
- Звичайно, Ваша Величносте.
Ми йшли деякий час по саду у повній тиші.
- Це що зробила сьогодні міс Де'ла Вінні не вкладається у будь які норми та прошу зрозуміти її.
Я перевела на нього погляд. Схоже він справді закоханий в неї.
- Ви говорите зараз як правитель, чи як закоханий чоловік?
Він на хвилину зупинився.
- Як ви зрозуміли це?
- У іншому випадку ви б не прийшли просити за неї. Вона привселюдно принизила мене. Якщо я буду закривати на таке очі то це буде робити кожен кому захочеться.
- Розумію та зрозумійте і її. Корона не прийняла Лауріку перед всім народом, всі те й роблять, що кидають на неї призирливі погляди. Наші заручини скасували через це.
- Я не збираюся карати її та станеться щось подібне ще раз і тоді весь народ побачить наскільки жорстокою я можу бути.
Він лише хитнув головою і подякувавши пішов. 
Я знала що буде не просто. Та рятувало одне. Батько навчив мене всього. Він змалку ростив мене як правителя. Всі ці правила, завдання, усі ці уроки спростили моє життя і не дають почуватися мені ніяково. Не знаю як би зараз  справилась без цієї підготовки та знань що отримала від нього.