Розділ 1

Північна провінція Лангорії.

1130 рік від Земельної хартії.

Вже другий тиждень безперервно йшов крижаний дощ, покриваючи товстим слоєм льоду все, до чого міг дотягнутися. У північних землях Лангорії цей час називали осінню. Життя тут кипілло коротким і прохолодним літом. І взимку, коли поверх льоду лягав шар снігу, настільки товстий, що ланарці, так називали себе жителі цих місць, проривали в ньому для себе стежки і цілі тунелі, якими і ходили, і навіть їздили на морах. Північних оленях.

А ось восени все сиділи по хатах. Крижаний дощ проникав всюди, і під одяг, і під дах дорожніх возів. Довга осіння дорога була вірною прикметою швидкої та тяжкої хвороби, після якої часом і самі жителі півночі не вставали з ліжка. Якщо ж така дорога випадала горіанцям, жителям південної частини королівства, то жителі півночі говорили, що то шлях в один кінець і радили не витрачати час, а відразу їхати в долину Полеглої душі. А то збирай потім весною всіх цих замерзлих. Можна подумати, що у жителів півночі більше справ весною немає!

Зараз навіть жителі півночі відводили погляд від великого дорожнього воза з темного дерева з королівським гербом на дверях, забобонно боячись зустрітися поглядом з помераючим. Цей віз проїжджав через прикордоне місто вже втретє, і на відміну від перших двох, юна королева Ренерель Сансорійська навіть не показувалася з воза.

- Можна глечик молока і трохи меду, - попросила літня служниця, скидаючи цілу купу хусток і плащів, в яких купалася, щоб врятуватися від крижаного дощу, і поклала на стіл перед господарем місцевої таверни золоту монету.

Забери свої гроші, дурна жінка, - скривився господар.- Із грошей помераючого, податок платять своїм життям.