Аукціон. У пошуках

З балкону на якому розташовувалися їхні місця було чудово видно увесь низ і людей які там були, ось чому вони одразу побачили хто наближався до Мерилін. 

Вальдер рвучко став зі свого крісла і був готовий швидко спуститися вниз, але Делайт притримала його за руку. 

- Спокійно. Вона сама розбереться, - тихо сказала вона. 

- Але він загроза для моєї доньки Делайт, - холодно відповів він. 

- Твоя гіперопіка теж ні до чого хорошого не призведе, - м'яко запевнила вона, - давай просто зачекаємо і спустимося тоді, коли ситуація зміниться, поки він перед нашими очима він не зможе їй щось зробити. 

- Що як він вмовить її піти з ним, я не хочу втратити єдину доньку через такого як він. 

Делайт зітхнула, роздумуючи, що ще сказати, потім встала і обійняла його. 

- Це її життя, Вальдере. Вона може робити помилки і вчитися на них, це дає нам незамінний досвід, який не заміниш простим сидінням в чотирьох стінах, хоч і у такому небезпечному місці, ось чому вона пішла на шоу. Не хвилюйся за неї, я і Дара приглянемо за нею. 

Він ледь всімхнувся на її останні слова і підійшов до поручнів. Вона налила бренді і простягнула йому, собі ж взяла простий коктейль.

Скривившись вона теж стала поруч з цікавістю спостерігаючи і за іншими гостями. 

- Ми спустимося через декілька хвилин нам потрібно привітатися зі всіма. 

- Так, коли будуть лоти.  

- Думаю десь через півгодини, ще не всі гості зібралися. 

- Ах, зрозуміло, - а потім Делайт голосно розсміялася і коли Вальдер зрозумів з чого підхопив її сміх. 

Що ж Мерилін точно справиться, хоча його все ж тривожило, який вибір вона зробить у кінці. 

Мерилін

Вона стала спеціально так, щоб її точно бачили з балкону батько і Делайт і у разі чого прийшли на допомогу. Вона з якимось дивним хвилюванням і нетерпінням чекала на те, чи прийде він, чи дотримає свого слова, взявши в офіціанта бокал з вином, яке насправді було підробкою і зрозуміло, що несправжнім, випила декілька ковтків. 

- Не мене чекаєш, - почула знайомий голос і обернулася, посміхаючись. 

- Вітаю вас, колекціонере, - сказала ледь нахиливши голову з вдаваною пошаною. 

- А ти вже знаєш, тоді буде набагато простіше, - його голос змінився на діловий і у ньому більше не було ні краплі колишнього флірту. 

- Так, знаю, - підтвердила очевидне, зітхаючи, - То що ти хочеш з мене? 

- Як я вже говорив укласти угоду. 

Мерилін зітхнула, зробила ще один ковток і з викликом подивилася на нього. 

- Я не збираюся погоджуватися на твої умови, Маркусе, хіба що ти зможеш вмовити мене. 

- Вмовити? - з повним здивуванням поглядом перепитав він. 

Тобто, вмовити? - взявши один бокал він залпом його випив. 

Вона підняла погляд наверх і вловивши схвалиний погляд батька і Делайт, обернулася до нього з лукавою посмішкою. 

- Я хочу запропонувати тобі угоду за якою я погоджусь на твою. 

- Боюсь уявити, що це буде. 

- Так, правильно робиш, тому що ти маєш закохатися в мене або відчувати симпатію. 

Він голосно розсміявся, ніколи ще Маркусу не було так весело, та й хто взагалі міг зробити це. Ця дівчина виявлася вельми кумедною. 

Заграла мелодія і вона тихо сказала. 

- Може запросиш мене на танець і тоді продовжимо розмову

- Чи не надасте ви мені честь, потанцювати зі мною, леді, - простягнув руку з легкою посмішкою. 

- Із задоволенням. 

Вони приєдналися до інших пар і він продовжив вже спокійно, хоча його очі все ще випромінювали сміх.

- Ну знаєш, у мене всього лиш одна умова не закохатися в мене, не розумію чому усім вона така складна для виконання? 

- У вас у Верхньому місті теж дзеркала погані, ти що ніколи не бачив наскільки у тебе гарна зовнішність, тут хочеш не хочеш, а закохаєшся хоча б в неї, - з посмішкою сказала вона. 

- То ти теж? 

- Так, мені подобається твоя зовнішність, але на цьому все, - легко зізналася вона. 

- А ти не така просто як я думав? - протягнув він, розвертаючи в танці, до себе.

- Хіба ти не знаєш чия я дочка? - розсміялася вона знущально і зробила крок назад від нього. 

Він заперечно похитав головою, повівши її в танці далі. 

- Що справді не знаєш? - вона помінялася з іншим партенром, залишивши його без продовження репліки. 

- Невже ти донька Вальдера? - вкотре за сьогоднішій день, здивовано перепитав він.

- Так, - сказала вона.

І ще одне ти колись допомагав жінці з іменем Дара. 

Танець закінчився, вони відкланялися і пройшли до столів з їжею. 

- Так, вона була вагітною і я не зміг пройти повз у нас все ж кращі умови для цього, але після народження дитини вона просто зникла, а що? 

- Мама зникла, говориш. Добре я розпитаю про це в рідних, - задумливо прошепотіла вона. 

- Я ж думаю, що ти когось мені нагадала, ти справді її копія. 

- Ясно, вона теж так казала. Що ж, повернімося до наших взаємних угод. Як я і казала без своєї я не підпишу. 

- То мені ще чекати поки ти її мені віддасиш? 

- Ображаєш, - вона з лукавою посмішкою витягнула зі свого клатчу пристрій, який зменшував предмети і витягнула з нього  папери, які одразу перетворилися в правильний формат, також вона дістала ручку і простягнула йому. 

- А ти підготувалася, справжня донька своїх батьків. Що ж, як ти вже все зробила, так і бути, я оставлю свій підпис. 

Пробігшись очима по тексту, з кожним рядком все більше дивуючись такій ідеальній роботі, він поставив підпис. 

- Але що буде, якщо ти все ж програєш або я не виконаю твою умову до того як ти завершиш останнє завдання. 

- У тебе не залишиться вибору, а я нізащо не закохаюся у тебе першою, тільки після тебе Маркусе. 

- Тоді хочеш сказати, що підпишиш мій договір тільки після виконання умови. 

Вона кивнула і обернулася у напрямку Вальдера і Делайт, які йшли до них з іншої сторони залу, видно теж вирішили потанцювати.