Завдання 2. Вона завжди знає, коли прийти

Вальдер відчував себе розгублено. Після того як провів ту жінку знову повернувся в кабінет втомлено сів у крісло і задумався над ситуацією, яка склалася. 

Він ненавидів, коли не міг вирішити, щось пов'язане з його людьми, коли інші могли постраждати, а він не знав, що робити. Спочатку, коли почув цю історію подумав, що це підставна учасниця, але камери показували очевидне і тепер йому потрібно вирішити, що робити далі. 

Йому не залишалося нічого іншого як взяти в руки комунікатор і набрати давно вивчений напам'ять номер свого заступника. 

- Вітання Наставнику, я бачив що сталося. Мені послати людей щоб перевірили зону? - відразу відповів він. 

- Так. Візьми Дієго і Анну, вони впораються найкраще. 

- Звичайно. Можете не хвилюватися і зосередитися на вашому завданні, ми все зробимо ідеально. 

- Чудово, я радий що можу покластися на тебе, Олексію. 

- Зроблю все, щоб виправдати вашу довіру, Наставнику. 

Він був сином його давніх друзів, але ще в дитинстві став сиротою, тому Вальдер виростив його як свого наступника. Що ж тепер можна бути спокійним, все й справді пройде якнайкраще. 

У приміщення пройшла дівчина. Вона не поспішала говорити лише задумливо роздивлялася навколо  і мовчки підійшла ближче. Він підійняв незацікавлений погляд і запитав

- Яка інформація вам потрібна, леді? 

На мить вона завмерла з недовірливим поглядом, а потім розлючено прошипіла, підійшовши до нього. 

- Вальдер. Ти знову за своє? 

А ось і Делайт прийшла. Гомер доповів йому, що вона обмінювала в нього речі на Ринку,  як учасниця, тому він давно чекав на неї.

- Не злися, будь ласка, ти ж знаєш, що я не зможу спокійно спати, знаючи що мої люди проходять завдання, а я не можу це проконтролювати, - сказав з виною в голосі. 

Вона видихнула і наблизилися до його крісла. Він звичним жестом натиснув кнопку щоб з'явилося ще одне крісло спеціально для неї. 

- То що хоче дізнатися, моя леді?

- Дякую, - посміхнулася вона сідаючи в крісло і вмостившись у ньому з ногами відповіла. 

Я хочу більше дізнатися про голову гільдії, - він знав, що вона грайливо посміхнулася, хоча й не міг побачити це через маску. 

- І що ж ви хочете дізнатися про мене, Делайт? - тим же тоном запитав він. 

- А, що ти можеш мені запропонувати? - запитала обернувшись до нього. 

Зламані роботи, як же злить це нововведення, - прошипіла вона, взявши зі столу книга і почавши читати, щоб відволіктися.

 - Дивлячись з чого починати.

Що ж тепер він зрозумів, справжню причину чому вона тут.  Делайт не хотіла запитувати це просто, але у рамках завдання могла.

-  Хто ти Вальдере? За цей час я не дуже цікавилася, але мене справді цікавить це питання? Як ти міг так швидко стати авторитетом у Нетрях? Як ти зробив це все? -  посипалися її питання. 

 -  Спокійніше. Все просто до того як я потрапив у Нетрі у мене був свій бізнес, тому я добре знав як керувати людьми, а так як всі були розгублені і не знали, що взагалі робити, я швидко взяв владу у нашому новому місті в свої руки. 

-  Але тебе завжди називали кримінальним авторитетом, -  тихо сказала вона. 

-  А ким ще тебе будуть називати у Нижньому місті? Ким тебе ще будуть називати у місті де злочинців більше ніж мирних людей, я проробив велику роботу, щоб хоч якось контролювати всіх цих вигнанців суспільства. 

-  Я насправді завжди захоплювалася тобою через це. 

-  Далі я зустрів Дару, вона довгий час була опорою для мене і разом із сестрою Антрацит допомагала вести справи. Але одного дня вона просто зникла, а потім вернулася з Мер. 

-  Можеш не говорити про історію пов'язану з нею. 

-  Та чому ж, потім вона залишила її зі словами, що це наша донька, їй загрожує небезпека і буде краще, якщо я догляну за нею. З того часу Антрацит допомагала мені виховувати доньку в Нетрях. 

Вона задумалася, а потім тихо сказала. 

-  Дара приходила, -  твердо мовила. 

-  Так, говорила, що Мер зустрілася з Маркусом...

Договорити він не встиг, тому що у двері забігла обговорювана і ще більш розлюченим тоном ніж Делайт сказала. 

-  Батьку, чому ти знову взяв участь у цьому? Я ж просила тебе. 

Але навідмінну від Делайт він пильно подивився на неї і сказав. 

-  А як інакше, якщо моя дорогоцінна донька зв'язалася з Колекціонером? -  протягнув він. 

-  З ким? -  перепитала вона вже спокійніше. 

-  З Колекціонером. Я знаю, що ви маєте зустрітися на Аукціоні, а ще він пообіцяв тобі пропуск відразу у Верхнє місто. 

Делайт сиділа тихо, майже не дихаючи, щоб не видати свою присутність. Вони мале не дуже хороші стосунки, тому краще не висовуватися. Вальдер зрозумів її намір і ще раніше зробив, щоб світло не падало на неї.

-  Делайт на тебе немає, -  пробурмотіла вона. 

Названа лише здивовано підняла погляд. Що це ще за фраза така? 

-  Чому ж є, -  посміхнувся Вальдер. 

Але це не означає, що я буду менше хвилюватися за тебе. 

-  Насправді я прийшла, щоб все розповісти і отримати інформацію про нього. Але ти вже й так все знаєш. 

-  Добре спеціально для тебе зробив копію, та людина яка розповіла мені про вашу розмову просила її. 

-  Дякую, -  вона обережно взяла і вийшла тихо попрощавшись. 

Делайт задумливо подивилася їй вслід. Насправді багато думок не давали їй спокій, але зараз потрібно подумати про інше. 

-  Мені чекати на посилку чи думати самій. 

-  Все буде готово перед заходом. 

-  Тоді я вже піду. Дякую, що дозволив дізнатися більше про себе. Для мене це важливо. 

-  Ти могла й раніше спитати, -  посміхнувся він. 

Вона пішла до дверей і вийшла знову залишивши його самого. Але навіть той час з нею знову повернули йому спокій і холодний розум. Делайт завжди мала на нього хороший вплив. З першої зустрічі.