Завдання 1. Делайт

Делайт

Вона добре знала, що за нею спостерігають з того самого моменту як вона вийняла з пошти свій лист. Це було єдине доступне пристосування в Нетрях, що приносило комунальні виплати і різні непотрібні реклами. Мотлох одним словом. І новини з верхнього міста.

А, хоча під час гри їм висилали спеціальні екрани, де можна було побачити  все шоу.

Тому вона й не сподівалася, що зможе серед цього знайти лист, але у неї вийшло.

Вона знала, що з цими завданнями легко справиться, у неї були зв’язки у всіх важливих місцях тут. Тому отримавши завдання дівчина одразу ж направилася вниз до спуску в Підземне місто.

Перед тим вона одяглася так, щоб її було важче вбити або ж обікрасти. Звичайно він був далеким від тих, які виробляли у верхньому. Але все ж дякуючи Долліані, їм доходило хоча б щось.  

Спустившись вона одразу направилася вглиб ринку.

- Вітання Гомере, - привітно всміхнулася вона.

- Ми знайомі?

- Гомере? – здивовано запитала вона, а потім до неї дійшло.

Вона так поспішала швидше завершити завдання, що забула про нові правила. Як тільки вона відкрила лист на її обличчі з’явилася маска, яка спотворювала її голос і ніхто не міг зрозуміти, хто вона.  Вона не знала, що це за технологія, але щось чула про неї.

- Це ж я, Делайт, -  саме так вона називала себе в підземці, де ніхто не мав права знати справжнє ім’я.

- Вітання – вітання, а як то так, що я не можу тебе впізнати?

- Та це все нові правила шоу, хіба ти не чув? - здивовано запитала в людини, який був фанатом цієї гри і колишнім гравцем.

- А, то ти прийшла щось у мене купити. Хитро-хитро, правильно робиш Делайт.

- Дякую у тебе є щось цікаве для мене, - щиро усміхнулася вона.

Гомера, дівчина сприймала як свого батька, який багато чого зробив для неї в цьому жорстокому і непривітному світі. Своїх рідних вона не знала її просто залишили помирати в Нетрях.

- Так – так. Сьогодні я знайшов одну цікаву гру в себе на горищі.

Вона завжди посміхалася з його манери говорити і з його постійної відмовки про горище.

- І що ж це? – загорілися її очі.

-  То ще 2022 року випуску.

- Гомере, ти зараз серйозно. За куполом 2127 рік, як вона могла зберегтися? – вражено запитала я.

- Так - так, Делай, - усміхнувся він з моєї реакції. 

- Пресвята Долліано, - з подивом вигукнула я, і як найцінніший скарб взяла у руки цей диск.

Але чи можна буде її ще ввімкнути?

- Дякую, Гомере, ти як завжди найкращий на чорному ринку, - тепло відповіла. 

Гомер був відомий тим, що у нього можна було купити найбільш рідкісні предмети. Як наприклад паперові книги, яких навіть у Верхньому місті не було, тому мене завжди дивувало звідки він їх брав.

- А є у тебе якісь цікаві книжки, мені б щось про створення віртуальних реальностей? 

Він одразу ж нахмурився.

- Делайт, навіщо тобі таке?

- Просто цікаво, - ухилилася від відповіді я.

Він все ж пішов у свою підсобку і повернувся з важким трактатом на сторінок так з 700 якщо не більше.

Я обережно взяла книгу і поклала у свою сумку.

- Як і домовлялися,  - поклала предмет на стіл.

Дякую, Гомере, це дуже цінні речі для мене.

- Щасти тобі дівчинко, - помахав він рукою і тепло обійняв погладивши по голові.

І чому таке відчуття, наче він прощається. Вона швидко покинула ринок дорогою закупивши деяке цінне оснащення