Спостерігачі. Долліана.

Вона не відриває свій погляд від екрану де показують Нетрі. Різні місця, ракурси і люди, які живуть там.

Лише через п’ять років після того як перемогла змогла потрапити у Верхнє місто.

За той час, коли стала мером – зробила шоу більш організованим і безпечнішим, а не таким як воно було на початку, коли всіма можливими способами потрібно було дістати заповітну ключ-карту, і раніше з допомогою неї можна було дістатися лише середнього міста. Також вона змогла надсилати їм кращі спорядження і більше ресурсів. 

Все інше було за Вальдером. Він мав привести Нетрі до кращого життя. 

- Доллі, - покликав, її чоловік.

Ти знову задумалася про Нетрі, - торкнувся її плеча у жесті підтримки. 

- Я зробила для них багато, але це все ще недостатньо, - сумно всміхнулася вона.

Вона пам’ятала той час, коли прийшла сюди маючи одну ідею, яка б допомогла всім з проблемою перенаселення – віртуальна реальність. Але проблема полягала в тому, що вона зовсім не розуміла як втілити це.

- Я невдаха, Арте, я просто невдаха, - сумно всміхнулася вона. ( Серйозно Доллі? Та ти для них зробила стільки всього, про що вони раніше могли тільки мріяти, а от далі реально почнеться) 

- Доллі ти зробила набагато більше ніж можеш собі уявити. І у тебе обов’язково все вийде.

Та вона вже давно в себе не вірила. Скільки спроб і ніяких зрушень.

- Хай покличуть Ітана, цікаво як проходять дослідження.

Відповіла вона вдивляючись у вічно блакитне небо, яке знаходилося за куполом, який огортав весь Аердавн.