Пролог

У Нетрях як завжди йшов дощ. Кап. Кап. Кап. Краплі стукотіли дахом, відбивалися на неонових вивісках і стікали вниз, утворюючи калюжі, які так і не зникнуть повністю.

Місце здавалося безлюдним і порожнім, холодним і чужим, тихим і непривітним.

Цією вулицею йшла самотня дівчина, з накинутим на голову каптуром, який надійно ховав обличчя, а одяг мав вицвілі неонові пластини, які колись давно слугували надійною бронею. Через це їй було ще більш небезпечно ходити тут.

Та вона не зважала на це, у таку погоду більшість ховалися у своїх квартирках і чекали коли краплі хоча б на мить перестануть падати. Дівчина насолоджувалася самотністю і радісно вдихала запах дощу.

Вона обережно проходила повз калюжі і йшла далі. Через декілька кварталів дівчина зупинилася на перехресті, нервово озираючись.

- І де він? Невже не прийде? – сказала глянувши на наручний годинник.

Вона ж прийшла вчасно.

- Не мене чекаєш? - почула знайомий хриплий голос і радісно озирнулася.

Чорнявий чоловік вийшов з тіні і направивлявся до неї. 

- Вітання, Вальдере, - ледь схилила голову вона.

Чи можу я отримати те, про що ми домовлялися? - запитала вимогливо

- Звичайно, хочеш як найшвидше покинути місто, - вкрадливо посміхнувся.

- Так, а до цього часу я мала залишитися живою, - у її очах був смуток.

- Я віддам тобі карту, Доллі, але ти ж знаєш, що це ще не кінець. Є багато тих хто теж хоче її отримати. А твоя ціна сплачена, відтепер ти більше не мешканка Нетрів. Але не забувай про основне правило.

- Хто раз покинув Нетрі, більше немає права повернутися назад. Завжди йди вперед і ні перед чим не відступай. Пробивай собі шлях! – проговорила вона девіз Нетрів.

На її очі накотилися сльози. Вальдер притягнув її в свої обійми і вона розплакалася ще більше.

- Ну чого ти? Доллі, ти будеш вільна і це найголовніше, єдине, що тебе прошу – не забувай про нас.

- Я зроблю все, щоб збільшити добробут нашого міста. Клянуся, Вальдере, - посміхнулася вона крізь сльози.

- Я вірю, що у тебе все вийде, - він вийняв з кишені кулон і застібнув їй на шиї.

- Що це? – здивовано торкнулася вона його.

Це був трилистник в золотому колі.

- Хіба я можу прийняти настільки дорогий подарунок, - невпевнено прошепотіла вона.

- Він за правом твій, - тихо відповів він.

А тепер йди. Хай буде середнє місто прихильним до тебе. Хай будуть Вищі на твоєму боці, Доллі.

Вона здивовано подивилася на нього. Цей світ давно втратив віру. І згадувати Вищих було так дивно, наче вона побачила когось, хто застав ті часи.

Він передав їй заповітну карту і вона обережно пішла далі, постійно озираючись.

Десь тут мали б бути інші гравці і основне завдання полягає в тому, щоб дійти до дверей.

На жаль, вона залишилася єдиною дівчиною і церемонитися з нею не будуть.

І справді.

У наступному провулку на неї чекали декілька з тих кого вона бачила на оголошенні гравців. Може вийде схитрувати і безпечно пройти.

- Вітання, ви ж такі самі гравці як я, - посміхнулася, але нічого не вийшло.

- Віддай карту і ти зможеш вільно пройти.

- Але ж нас багато, а карта тільки одна, - далі продовжувала прикидатися ідіоткою.

- Віддай карту по-хорошому дівчинко і ти не постраждаєш, - повторив один з них.

- Я заплатила ціну і карта моя. Ви не можете вимагати у мене те, що належить мені, - розсміялася вона.

- Ми справді не хотіли тобі шкодити, дівчинко, але ж ти сама винна.

Вона навіть не встигнула вийняти зброю, як на неї вже напали. Вони й справді не зважали на те хто вона. Карта схована в потаємній кишені дарувала відчуття спокою.

Вони все одно не зможуть її знайти і коли вона помре ніхто більше не вийде. Вона байдуже закрила очі незважаючи на побої, які їй завдавали. Вона вже готова була попрощатися зі своїм життям, коли почула тихий жіночий голос, який йшов від кулона.

- Я твоя ші помічниця, активуй мене торкнувшись до кулону.

Я не відразу вловила суть і вона повторила.

- Ну ж бо, швидше.

- Гаразд, - відповіла їй і виконала відповідні дії.

У кінці гри завжди отримували помічників і кожний з них давав особливі навички. Я відчула величезний прилив сил і вставши з колін рішуче подивилася на них, прошипівши.

- Я не здамся вам без бою, зрозуміло.

Вийняла бластер і спрямувала в них мої улюблені лазерні промені.

- Отримуйте, - прокричала з божевільною посмішкою, пробиваючи собі шлях далі.

Від несподіванки вони не встигнули щось зробити.

Коли ворота були відкриті, Доллі, не змогла не сказати.