Летіла ворона понад морем, дивиться - лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:
-Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір : славні люди були!
-Угу! - каже ворона, не роззявляючи рота.
-І братів, і сестер твоїх знав, - каже рак, - що за добрі люди були!
-Угу! - гугнить ворога, а рака кріпенько держить.
-Та вже вони і гарні люди, - каже рак, - а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої за тебе!
-Еге! - крикнула ворога на весь рот і впустила рака в море. От тим-то, як кого дурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть :
-Упустив рака з рота.
А як кого остегіраються, то кажуть:
-Гляди, не впусти рака з рота.