60.

Щойно водій коротко натиснув на клаксон, як двері розчинилися — і до машини поспішно вибігли двоє чоловіків у білих халатах. Їхні обличчя — байдужі, натреновані. Не мовлячи ані слова, вони вирвали мене з салону, ніби я була лялькою з повністю розслабленими нитками, і потягли до дверей старої будівлі з облупленими стінами.

Мій погляд вихопив табличку, на якій чорними літерами виділялось:
«Психіатрична лікарня».

Усе в мені обірвалося.

Ось куди Катерина й Арсен вирішили мене запхати? У божевільню? Щоб замести сліди, заклеїти мій рот ін’єкціями, змити з себе провину за те, що я не підкорилась, що я завагітніла не за їхнім сценарієм?

Ну що ж, — майнула думка, — звідси, здається, дороги назад нема.
Навіть якщо мені й судилося вижити, я вже ніколи не вийду звідси собою. Стану овочем. Машиною. Програмованим створінням, напханим ліками, з вбитою волею.
Можливо, саме цього вони й добиваються? Щоб я зникла — поступово, непомітно.

Тільки одне я не можу зрозуміти: що буде з дитиною? З моїм малям?
Вони хоч йому дадуть жити?..
Хоча ні. Я ж знаю Катерину — вона знищує повністю, до коріння.

Тим часом санітари затягнули мене до палати. Тут пахло старим пилом, хлоркою і зневірою. Вікна були загратовані. В повітрі застигла тиша — давляча, в’язка.
Мене підвели до низенького ліжка з металевим каркасом.

— Дай їй заспокійливе, — пробурмотів один, трохи гугнявий, звертаючись до другого. — А то ще почне верещати.

— Ні, будь ласка, прошу вас, не треба! — я майже впала перед ними на коліна. — Я поводитимусь тихо. Я не буду кричати. Тільки… не коліть мені наркотики. Я ж вагітна. Справді…

Санітар з чорними густими, мов кущі, бровами зміряв мене поглядом і скривив посмішку:

— Вагітна, кажеш? А чому ж твого живота не видно?

Його риси були тупі, наче зліплені з глини — грубі, нечутливі. Очі порожні.

— Термін тільки два місяці… може, трохи більше, — прошепотіла я, відчуваючи, як тремтять пальці.

— А що ж ти накоїла, що тебе сюди прислали? — озвався інший, сивочолий, з уважнішим поглядом. Його очі — сіро-блакитні — не здавались ворожими. Я вчепилася в них, як у щілинку світла. Маленька, ілюзорна надія забриніла всередині.

— Послухайте, — почала я, стишуючи голос і весь час озираючись, наче Арсен міг з’явитися будь-якої миті. — Це через Катерину Шамранську. Вона мачуха мого… чоловіка. Вона хоче позбутись мене. Через спадок. Якщо я народжу, вона втратить усе. І вона домовилася з Арсеном… Але якщо ви мені допоможете вибратися звідси — я вас винагороджу. Мій чоловік… він мільярдер. Він заплатить вам усе, що ви захочете. Клянусь.

Сивий затих. Може, слухав. Може, зважував.

Та інший — той, що з «глиняним» обличчям — пирхнув і скривився:

— Та ну, годі казки розповідати. У нас усі тут з мільярдерами, з королівськими родоводами, з агентами ФСБ. А насправді — звичайна параноїчка. Нічого, підлікуємо — все пройде.

— Федю, давай їй галоперидолу. А то ця фіфа забагато балакає. Істеричка.

— Ні! — я скрикнула, побачивши, як той із шприцом відкручує ковпачок. — Не треба! Я при свідомості! Я адекватна! Я просто… Я не божевільна, розумієте?! Усе це — змова!

— Та все ми розуміємо, — буркнув Федір, повільно підходячи з голкою в руці. — Ти в безпеці. Тут ніхто не добереться до тебе. Спи, дитино. Відпочинь.

— Послухайте, Катерина згідно з заповітом втрачає все, якщо я народжу. Вона… вона просто хоче позбутись мене й іще не народженої дитини, — здавлений крик зривався з моїх вуст.

— І з твоїм дитинчам теж усе буде добре, — сказав той, що ззаду вже обхопив мої плечі. Його дихання обпікало мені вухо. Я зойкнула, пручаючись, але марно — інший різко встромив шприц мені в руку.

Світ почав танути.
Голоси ставали віддаленими, як через товщу води.
Очі застилала мла. Я майже не відчувала тіла. Мене підтримали — лагідно, ніби турботливо — і поклали на ліжко.

Я заплющила очі.

Остання думка перед тим, як темрява поглинула мене, була не про Арсена, не про Катерину, не про лікарів.
А про маленьке серце, яке вже билося всередині мене.
Вибач… — прошепотіла я подумки. — Якщо зможеш — виживи…

Любі читачі, ця історія набирає деякої похмурості. Вибачте, хто засмутиться. Але я фактично її дописала - і обіцяю, що в кінці тунелю буде світло. Зараз редагую та викладаю розділи у чергу.

Також повідомляю, що сьогодні о 10:00 стартує моя нова історія - для любителів любовного фентезі. Тож заходьте на сторінку та читайте!