56.

— Я чекаю тебе біля виїзду із двору. Червона BMW, — видихнув масажист у слухавку. — Не вийдеш — я розжену авто на трасі й на повороті не тиснутиму на гальма. А ще... я написав передсмертного листа, де вказав, що причиною моєї смерті є кохання без взаємності. Цей лист має адресата, здогадуєшся, хто його отримає?

— Але, Арсене… — десь у глибині душі я розуміла, що це звичайний шантаж. І все ж страх — стати причетною до чужої смерті — змусив мене підвестись із ліжка.

— Даю тобі максимум десять хвилин. А потім - їду, — в трубці пролунали короткі гудки.

Плутаючись у довгому банному халаті, я кинулася до вішаків  із одягом.

Зриваючи речі та розкидаючи їх довкола, я шукала щось таке, в чому було б зручно, але водночас — щоб виглядати пристойно.

Зрештою, вибравши багатошарову сукню з шифону, нашвидкуруч зібрала волосся, заколола  першою-ліпшою шпилькою, взула балетки — і помчала назустріч своїм проблемам.

Галантно відчинивши переді мною дверцята, Арсен зовсім не виглядав засмученим - був певен, що я до нього вийду?

Та найбільшим моїм здивуванням було те, що за кермом сидів інший чоловік. Тобто, масажист приїхав на автівці із водієм?

— У «Ваніль», — сівши поряд, Арсен нахабно обійняв мене за плечі.

— Та що за… — я різко відсторонилась і відкинула геть його руку. — Ми так не домовлялися. Я пообіцяла вислухати тебе. І — нічого більше.

— Розумію, — хлопець ніби справді засмутився, відвернувся до вікна, і в відблисках машин, що проносилися повз, я раптом побачила — як по його щоках текли сльози.

Це був шок.

Невже йому справді боляче? — подумала я, відчуваючи, як у мені поступово прокидаються мої колібрі, вловивши так близько їхнього дресирувальника. І ще цей його аромат… чарівна суміш пачулі, сандалу й тютюну…

Я ледь не простягла руку, щоб торкнутися до його плечей. Мені до нестями хотілося цього. Але я добре пам’ятала ту сцену, свідком якої стала в будинку Катерини.

Душевна рана розчарування була ще занадто свіжою.

Я зібрала себе докупи — як могла. І мені це вдалося.

Коли ми приїхали до "Ванілі", сівши за столик навпроти свого колишнього коханця, я чекала, що ж він скаже на своє виправдання. Мені вже нетерпеливилось почути — яку нову брехню він вигадав цього разу. І якщо почне нести маячню — встану, піду й кину йому навздогін: я виконала твоє прохання. Тепер живи, покидьку.

Та сталося геть щось інше.

Замовивши у офіціанта шампанське, ананас і два келихи, Арсен кілька хвилин мовчки втуплювався в свої пальці. Його обличчя було напружене до болю, і я вже не знала, що думати.

— То що ж ти хотів мені сказати? — запитала я, щоб хоч якось розрядити цю дурну ситуацію.

— Я знаю, ти мені не повіриш. І матимеш рацію. Але… — голос його тремтів. — Та тільки я ... тебе кохаю, по-справжньому. І хочу, щоб ми були разом.

— Та невже? — я втратила дар мови від такої нахабної відвертості. — А як же пані Катерина Шамранська? Може, ти не все знаєш — але я бачила вас у її будинку, коли вона… била тебе батогом, а ти… лизав її між ніг… А потім — ваша розмова про мене. І взагалі, як ти досі живий? Невже ваша розмова з Максимом не відбулася? 

— Ларисо, люба… Я не винен. Я ж не знав, що це будеш ти, — простогнав Арсен, дивлячись кудись повз мене. — Просто тоді так склалося. Довго пояснювати, чому все саме так… Я не хочу навантажувати тебе зайвими деталями. Мені самому боляче. І прикро. І соромно. Я, як і ти, потрапив під вплив тієї жінки... Катерини. Але тепер — усе. Повір мені. Головне для мене — випросити в тебе прощення. Бо я тебе кохаю. Більше за життя. Ти — мій сенс. Моя мрія, Ларисо.

— Я тобі не вірю, — відчуваючи зрадницьке збудження у тілі, я міцніше стиснула коліна - боячись піддатися спокусі, знову полетіти у вир пристрасті.

— Повір…

— У мене є Шамранський. Я ношу його дитину. І мені не треба жодного кохання, — мов підносячи між нами кам’яну стіну, крізь міцно стиснуті вуста витиснула я.

— Максим? Хм…. Ну от, щоб ти не думала, ніби мерзотник тут тільки я, поглянь, чим займається твій «покровитель», поки ти сидиш вдома сама… ще й вагітна від нього. Подивись, — і Арсен підсунув до мене свій смартфон.