41.

— Як ти себе почуваєш? — Максим підвівся з крісла й підійшов до мого ліжка.

— Добре, — відповіла я щиро.

— То, може, повторимо… усе те прекрасне, що було між нами на островах? — промовив він, примружившись із лукавинкою.

— А це не зашкодить дитині? — запитала я з деяким острахом, усе ще турбуючись про маленький скарб, що зростав у мені.

— Ти серйозно? — усміхнувся Максим. — Наскільки я знаю, для майбутніх мам це навіть корисно.

— Хто тобі це сказав? Катерина?

— Ми з нею, як друзі, багато про що говоримо. Між нами вже давно немає таємниць.

— А контракт? Ти ж приховав від неї його підписання.

— Визнаю, то була моя помилка. Просто… я тоді не був певен, що все складеться так, як слід. І взагалі, усе вийшло доволі спонтанно.

— Так, я пам’ятаю, — усміхнулась я, згадуючи той вечір.

Максим нахилився до мене й прошепотів:

— Минуло вже три дні, і я скучив за тобою.

— Але я все одно трохи боюся… — зізналася я.

— Ти ж не хочеш, щоб я шукав розради десь на стороні? — м’яко, але з натяком спитав він. — До того ж, згідно з договором, ти не маєш права відмовляти мені в близькості. Ти ж не забула?

І поки він говорив, його пальці неквапливо розстібали ґудзики сорочки, а потім він легким рухом спустив штани.

— То як, покличеш мене до себе? — його голос став глибшим, оксамитовим.

Моє тіло відреагувало швидше, ніж я встигла подумати. Серце прискорило хід, шкіра наливалася чутливістю, губи мимоволі розтулилися — я торкнулась їх кінчиком язика.

— Не треба нічого зайвого, — сказав Максим, прикладаючи пальці до моїх вуст. — Я просто хочу бути з тобою. Але… попроси мене про це. По-справжньому.

— Як?.. — прошепотіла я, заплутавшись у власному бажанні.

— Ти ж знаєш, як…

— Мій коханий… мій єдиний… будь ласка, візьми мене, — ледь чутно прошепотіла я.

Максим одразу наблизився, наче втратив терпець. Його поцілунки стали гарячими, палкими, а руки — сильними й упевненими. Він обережно стягнув з моїх плечей халат, оголивши груди, й притиснув мої руки до ліжка, мовби розпинав мене своїм тілом. А потім, не поспішаючи, увійшов у мене — глибоко, ніжно, з тією самою увагою, яка змушувала мене відчувати себе не просто жінкою, а єдиною для нього.

Я заплющила очі й шукала його вухо, щоб торкнутися зубами — це завжди збуджувало нас обох. Максим тихо засміявся й прошепотів:

— Тобі добре?

— Дуже… — я стискала його в обіймах, відчуваючи, як тіло тремтить від хвиль задоволення.

Одного разу я необережно прокусила йому шкіру — і тоді отримала на горіхи. Але тепер усе було інакше. Тепер між нами була дитина.

Максим різко стиснув мої щоки, змусивши відкрити рот, а потім притягнув мене за волосся й легенько прикусив нижню губу. Я здригнулась від несподіваного болю, але відчула, як це ще більше підсилює моє збудження.

— Не смій стримуватися, — буркнув він, прискорюючи рухи.

Я відчула, як його тепло наповнило мене. Усе всередині наче запульсувало — м’яко, глибоко, до мурашок. Коли хвиля солодкого меду накрила мене, здавалося, що зникає межа між тілом і душею — я була лише відчуттям, лише мить, що горіла й танула.

Після всього ми лежали поряд. Я, злегка волога від поту, з розтріпаним волоссям, погладжувала свій живіт, думаючи:  що ще потрібно для щастя?.. Хіба що, щоб це тривало вічно.

Коли Максим пішов до себе, я залишилась у ліжку. Взяла пульт від телевізора і почала гортати канали в пошуках чогось цікавого. Раптом пролунав дзвінок у двері.

Накинувши легкий халатик, я поспішила вниз. З якоїсь причини мені здалося, що це Катерина. Хотілося зустріти її спокійно, із щирою усмішкою — без жодного натяку на образу чи недовіру.

Я розчинила двері — й завмерла. На порозі стояв ... Арсен.