40.

— То виходить, ти справді міг мене залишити... після всього, що між нами було? —  примхливо спитала я.

І віддразу про це пошкодувала.

 Бо погляд, яким Шамревський метнув у мій бік, змусив мене засумніватися, що я нарешті посіла належне мені місце в його домі — жінки, яка носить його дитину, і тому може дозволити собі трохи примх.

— Ти забуваєшся, Ларисо, — і знову той знайомий мені зневажливо-холодний тон. — Нагадаю, що ти ще не виконала умов контракту повністю, тож стеж за словами та поведінкою, не раджу мене дратувати.

— Але ж… я від тебе вагітна, он, і УЗД показало, і аналізи...

— Це ще нічого не значить, — Максим важко опустився в крісло, а в його голосі зненацька з’явився метал. — До пологів ще треба дожити. А потім — народити. А якщо до того часу ти поводитимешся як слаборозумна дівка, то я...

Ну яка ж я дурна, — у голові метушився цілий вир думок, що змінювались із шаленою швидкістю. — Так, я забула своє місце, занадто поспішила повірити в цю ілюзію раптової метаморфози чоловіка. Тож маю урок. Бо невже й справді людина може так раптом змінитися, покохати мене просто за те, що це я?Яке кохання в біса? Це лише його пиха, радість від того, що довів — він справжній чоловік, здатен зробити дитину. А я… нахвна  дурепа. Повірила, що тепер можу відчувати і поводитись природно, не боячись помилитися чи сказати щось не те…

 А ще ця Катерина… Я ж нічого про неї не знаю. Мабуть, дарма я розслабилася, вирішивши забути ту розмову в вітальні. От за кого вони мене всі мають — інкубатор, контейнер для дитини, якого треба берегти, але ні в якому разі не сприймати серйозно. І якщо все саме так… якщо все саме так! Я — не річ, не бездушна іграшка, я… Я ж можу все розповісти про той випадок з Арсеном, можу навіть збрехати, що це його дитина, і тоді… Ні, так не можна, це буде неправда. Я не маю права позбавляти свою дитину її справжнього батька. Та й він усе одно зробить експертизу — і дізнається правду…

І саме тоді, коли в мене від нервів просто пливли кола перед очима, а в голову приходили всілякі дурниці, Максим вирішив знову стати м"яким та лагідним. 

- Та годі тобі, заспокойся.

- Що7..

- Я й справді перегнув палицю. Але й ти не будь стервозою. Я, між іншим, з цього добра вже добряче наївся — більше не лізе.

А й справді, — я миттю розчулилася та повернулася в позицію жертви, — що я, зрештою, знаю про нього, про цього на вигляд кам’яного олігарха? А він же людина, як і всі. Має свої гріхи, свої біди. То чи маю я право судити, навіть не дізнавшись, яким було його дитинство, чим він жив і чому боліло його серце?

— Я розумію… — зітхнула я, інстинктивно погладжуючи живіт.

— Отож, про Катерину.

Я затамувала подих та прикусила вуста.

- Вона мені не мати.

— Як це?.. — я все -таки не стрималася від вигуку здивування, моє серце тьохнуло в передчутті жахливої історії про всиновлення або щось іще гірше.

— Рідна мама померла під час пологів, — відкидаючись у кріслі, Максим закинув голову назад. — Батько довго за нею тужив — вона була дуже гарною й доброю жінкою, та ще й його перше кохання. Ми з татом деякий час жили удвох, але потім він одружився знову. Його нова обраниця — молода модель, ця сама Катерина.

— І скільки тобі тоді було років?

— Вісім, — видихнув Максим. — А моїй новій «мамі» — вісімнадцять.

— Тобто зараз Катерині... сорок п’ять?

— Так воно і ж, — звук хрускоту пальців, стиснених у кулаки. — Вона, по суті, завжди була до мене доброю… Звісно, рідну матір ніхто не замінить. Але Катерина… Як би це сказати… Ця жінка ніколи раніше не втручалася в моє особисте життя, не вказувала, що мені робити, навіть захищала мене, коли батько бував надто суворий. А потім тато помер.

- Співчуваю...

- У Катерини не було своїх дітей, тож я змушений був звати її мамою.

— І до того ж, —  цього разу я бачила, що не розізлила Максима, — вона справді добра до тебе, наскільки я зрозуміла.

— Ну так, — він зігнувся навпіл, упершись лобом у коліна. — Але останнім часом мені не подобається її надмірна увага.

- Мабуть, вона так про тебе турбується....

- Катерина усіх моїх попередніх дружин теж занадто опікала, а потім я мав із цим проблеми.

- Проблеми?

- Гадаєш, тепер ти маєш право знати. Наприклад, Інеса, моя перша дружина — втратила дитину саме через Катерину…

— І як це сталося? — «блін, Ларисо, може, не варто?..»

— Вийшло так, що вони разом поїхали в гори - кататися на лижах. Термін вагітності був невеликий, але щось там трапилося. Я до кінця так і не зрозумів. Після викидня Інеса казала, що це Катерина її штовхнула, притому ж зумисно. А та все заперечувала. Коротше, мені довелося з Інесою розлучитися. Обставини стали нестерпними: сварки, докори на адресу мачухи… і я був змушений обирати.

І ти, звісно, обрав маму. То ось воно як, — жахнулася я. — Мій олігарх — мамин синок? І якщо я раптом не сподобаюся Катерині то й мене він викине, попри все. Відсели́ть подалі, хоч я вже й із животом… А для ліжка знайде іншу? Ну вже ж ні! Я не дозволю цьому статися.

— Тепер усе зрозуміло, —  я поклала долоню йому на плече. — Але мати, яка старша за тебе всього на десять років — це, мабуть, цікаво?

— Та що там хорошого, — зітхнув Максим. — Я ж кажу, останнім часом вона надто вже активно втручається в моє особисте життя.

— І саме тому ти не сказав їй про підписання контракту?

— Ну так… — Максим, здається, мене вже не слухав, повністю занурений у власні думки. — Думаю, в усьому винен батько.

— І в чому саме? — «йо-ма-йо, Ларисо, зупинись!»

— Батько залишив заповіт, за яким усім майном розпоряджається моя мачуха, — «ага, нарешті назвав її як слід», — доти, доки в мене не з’явиться рідна дитина. Або ж — поки Катерина не вийде заміж, тоді вона втрачає всі права на спадок.

То ось воно що… — жахливий здогад пронизав мене наскрізь, і я відчула колючий страх. — А він навіть не здогадується, що його удавана безплідність може бути справою рук цієї підступної жінки? По суті, її покійний чоловік, батько Максима, виніс жінці вирок — або залишайся самотньою жо кінця життя, або втрать усе.