39.

Опритомніла я, лежачи у своєму ліжку. Наді мною схилився Максим, а поруч — уже знайома мені лікарка Надія Павлівна і, звісно, її асистент в окулярах — завжди при ній. Примруживши очі, крізь вузьку смужку світла я уважно й здивовано розглядала всіх, хто стояв біля мене.

— Ну то що з нею? — запитав Шамревський.

— Найімовірніше, ваша подруга вагітна, — почула відповідь Надії Павлівни.

— І яка ймовірність?

— Зараз візьмемо аналізи, зробимо УЗД і будемо знати точно. Хоча й без цього все зрозуміло. Вітаю вас.

— Якщо це правда… то… я вас золотом осиплю, — радісний чоловічий голос.

А моє серце раптом забило швидше.

То виходить, мені вдалося? — подумки прокручувала я, намагаючись забути жорстокі та глузливі слова Катерини. — Ну що ж, тепер подивимось, хто тут селючка, а хто — мати твого майбутнього онука, стервозо.

Та потім мене пронизав ще один спогад — Арсень...

А що, як масажист раптом приїде сюди? — і мене охопила нестерпна нудота. — Він же може мене скомпрометувати. Хоча... ніхто ж не бачив, що між нами було на островах.

Арсен таки подзвонив у двері - аж через три дні після того, як, дізнавшись про радісну новину, олігарх подарував мені розкішний гарнітур — золоте кольє та сережки з рубінами, сапфірами й діамантами.

— Якщо ти виносиш і народиш цю дитину, — стоячи навколішки біля мого ліжка, змінений до невпізнання, Максим був схожий на хлопчину, що щиро радіє неймовірній перемозі, — то будь-яка твоя примха — тільки попроси.

— Та що ти, Максе, — я ніяковіла, не звикла до такого ставлення. — У мене й так є все, що потрібно. Навіть більше.

— До речі, Катерина просила передати, що шкодує про сказане й просить у тебе вибачення.

— Справді? — мені наче камінь із душі звалився. Бо як не крути, але спілкуватися з цієїю жінкою доведеться всі ці дев’ять місяців, поки я носитиму дитину, а потім — ще й народжуватиму. І мені геть не хотілося, щоб вона мене увесь цей час діставала.

— А ще вона нагадала про своє запрошення й буде рада бачити тебе в себе вдома будь-коли. І якщо хочеш… я тут подумав, я ж постійно зайнятий, а в тебе немає подруг. Тож, щоб не нудьгувала, якщо ви вже познайомилися з Катериною — можеш з’їздити й трохи розважитися.

— А чому ти називаєш свою маму на ім’я? — спитала я, ковтаючи клубок образи, якої завдала мені ця жінка, та вирішивши забути, пробачити і більше не згадувати про той вечір, як про страшний сон.

— Бо… Ну гаразд, раз на те пішло — розповім, — зітхнув Максим, підіймаючись з колін і сідаючи в крісло. — Раніше я не хотів посвячувати тебе в наші родинні справи, але тепер, раз ти вагітна...