29.

Сік мені так і не принесли. Я зітхнула — глибоко, як перед складною розмовою із собою, — відклала альбом убік і, звівшись із дивана, вже відкрила рота, щоби попрощатись і швидко зникнути.

Мою машину лишено за десять хвилин звідси — хитро, з прицілом. Геннадієві я сказала, що йду до дорогого бутіка білизни, натомість — зникла у провулку, перебігла дорогу, звернула за ріг… і ось я вже тут. Як тінь.

Звук телефону — вимкнений. Сліди — заметені.

Зате тепер я знаю ще одне місце, де, якщо буде треба, знайду Арсена», — подумала я, зробивши крок до виходу. Його ім’я точно має бути в базі клієнтів. А що як він працює тут? Ще краще. Ось народжу, стану вільна, знайду його — і тоді вже хай буде, як буде.

— А ось і ваш сік, — зупинив мене вже майже біля дверей м’який голос.

Озирнувшись, я нарешті помітила бейджик. На грудях дівчини чорною тушшю було виведено: Аліна.
Так, так — сік… Дякую, — промовила я автоматично, повертаючись на своє місце. Рефлекторно — як і все моє життя останнім часом. Сидіти рівно, дякувати, коли не хочеш, не перечити — і не виглядати голодною до чогось... іншого.

— Ось, це портфоліо наших найкращих масажистів, — Аліна подала мені альбом із тією ж легкістю, з якою вручають гральні карти перед вирішальним роздаванням. — Можливо, хтось вам припаде до смаку?

Я кивнула. Відпила ковток — сік справді був чудовим. М’який, солодкий, із легкою кислинкою… як визнання, як враження від гарного тіла в поганому світлі.

Альбом перегортала машинально. Поки одна зі сторінок не випала просто мені на коліна — тонкий аркуш із недбалою скобою.

Я підібрала його — обережно, двома пальцями. І завмерла.

Чорні очі. Ті самі. Глибокі, мов ніч після рішень.
І під ними — підпис: преміум-спеціаліст. АРСЕН. Жодного прізвища, ані букви по батькові. Лише в’язь шрифту, більше схожа на орнамент, ніж на текст. Східна стилізація, яка не називає — а натякає.

— Ага, вам сподобався француз? — тон Аліни раптом зів’яв. Вона вже не була тією жінкою з ідеальною посмішкою. Магія вивітрилася, як парфум після бурхливої ночі.

— Ні… ну, я не знаю… Я просто хотіла запитати…

— Я розумію ваш вибір, — її голос став тоншим, трохи напруженим. — Але графік Арсена розписаний буквально по хвилинах. Можливо, вам підійде Сергій, тобто — Серж. У нього теж виразна зовнішність і шарм. І, до того ж, досвід. Арсен у нас працює лише другий тиждень. А Серж…

— Так, дякую, — я ще раз глянула на фото й, не вагаючись, захлопнула альбом.

— Серж робить "солодкий масаж", — Аліна зробила останню спробу втримати мене. Її голос знову зрушив у бік шепоту. — Це особливий ритуал. Крем настільки органічний, що водночас — десерт. Можна навіть… скуштувати. З тіла клієнтки.

Я вже не посміхалась.

— Я маю заплатити за сік? — спитала я, витягуючи гаманець.

— Та що ви! — вона знову ожила. — Це комплімент від нашого салону. Для клієнтів. Ми будемо раді бачити вас знову. Ось — візитка. Тут номер, пошта… можете зателефонувати, якщо надумаєте записатись.

— Добре. Дякую, — відповіла я, заховавши картку в сумочку.

В голові пульсувало лише одне: Алекс.

Масажист?