27.

Часто вечорами ми з Максимом вечеряли у дорогих ресторанах — таких, де для нього, здавалось, не існувало меж і правил. Ці місця були ніби окремим світом, де кожен предмет, кожна деталь — від м'якого освітлення до шовкових серветок — підкреслювали розкіш і можливість насолоджуватися життям без обмежень.

Спершу мене трохи бентежила ця свобода, що супроводжувала наші зустрічі, але з часом я почала розуміти і навіть цінувати те, як невимушено Максим міг перетворити будь-яку, здавалося б, буденну ситуацію на еротичну гру. Його досвід і винахідливість просто вражали — кожного разу він вигадував щось нове, непередбачуване, що викликало в мені хвилі хвилювання і захоплення.

Одного вечора, коли ресторан майже порожнів, він несподівано організував маленький «спектакль». Увесь персонал — офіціанти, кухарі, прибиральники — неначе за командою вишикувався напівколом навколо нашого столу. Я стояла збентежена, коли Максим лагідно поклав мене на стільницю, а потім почав неспішно злизувати з мого оголеного тіла малиновий сироп. Між грудьми, животом і стегнами — живі орхідеї, які тонко й делікатно прикривали найбільш інтимні місця. Я заплющила очі, бо в мені кипіло невимовне сором’язливе хвилювання від присутності сторонніх очей. Але потім відчула, як розслаблення поступово огортає мене: ніхто з цих людей мене не знає, я — лише частина його шаленої забаганки, а за все заплачено. І це мало б відпустити від зайвих переживань.

Коли Максим повільно розстебнув ремінь, скинув із себе одяг і наблизився, я відчула, що жарти закінчились.

— Готуйся, — його голос став хрипким і проникливим, — цього разу буде по-справжньому.

Я інстинктивно підігнула ноги, але його дотик був упевненим, ніжним, владним одночасно. Він відсунув орхідеї, накрив долонею моє стегно, а потім — безпомилково — торкнувся того місця, де кожна жінка може втратити контроль. Його пальці знали кожен вигин, кожен нерв — як мовчазний код, розшифрувати який могла тільки вона сама. Я зітхнула, не відводячи очей від його обличчя, де відбивалося напруження і бажання.

Максим облизав палець, потім підняв мене вище, щоб його лице опинилося між моїми стегнами. І все, що сталося далі, змусило мене забути про глядачів, про правила і навіть про себе. Його дотики були одночасно жорсткими і збуджуючими — це був повний контроль і безмежна свобода, сплетені в одному русі.

Коли усе скінчилося, він мовчки, з якоюсь лагідністю, розтер по моїй шкірі залишки свого бажання — як крем, що ніжно вбирається, — а потім подав мені сукню.

— Одягайся, — сказав коротко. — Вечерю треба закінчувати.

— Але ж я липка... — несміливо заперечила я. — Я ж усе забрудню...

— Господи, ти серйозно? — посміхнувся він, ще не зовсім віддихавшись. — І що, сама збираєшся це прати?

— Ну, ні... але якось ніяково...

— Чим тебе можна помити? Дай подумати... Ага! Ей, принесіть, будь ласка, велику вазу з теплим зеленим чаєм. Без цукру. І кілька рушників.

— Не треба... — прошепотіла я, здогадавшись, що це означає. — Я краще просто так...

— Справді не хочеш?

— Ні.

— Гаразд, але потім не скаржся.

— Скаржитися? Я?

І ось тут, десь у глибині душі, вперше почала пробуджуватися інша я. Та, що дозволяє собі більше. Та, що перестає боятися і обмежень, і осуду. Та, що розуміє: у світі, де можна все — бути скромною означає відставати.

Ця думка була не гучною заявою, а тихим, майже непомітним шепотом, який поступово завойовував територію всередині мене, змушуючи дивитися на світ по-іншому — без страху, без вагань, без масок.