14.

— Добрий день, я ваш особистий масажист, мене звати Єгор, — назвався незнайомець.

— Лариса… — я здивовано звела брови. Такого я точно не очікувала. — А навіщо мені масаж? Щось я не розумію, спина наче й не болить…

— Я з "Роял Фем", —  чоловік тримав пласку сумку. — Наше агентство отримало замовлення за цією адресою. Дозвольте підготувати обладнання.

— Мені повторити? Я не потребую масажу, - дещо роздратовано буркнула я.

Та все ж чоловік почав розкладати масажний столик.

— Розумієте, Ларисо, — діставши з кишені зеленого халата пляшечку, Єгор вилив на долоні масну пахучу рідину, розтер в долонях. — Масаж потрібен не тільки тоді, коли щось болить. Людина, яка дбає про здоров’я і зовнішність, потребує його, по суті, від перших днів життя, постійно, - він пояснював це мені із поблажливою посмішкою.

— Та невже?.. - це мене трохи зачепило за живе.

— Коли вам востаннє робили масаж? - насмішкуватий погляд?

— Ніколи, — пробурмотіла я, насупившись. Мені раптом стало ніяково — і від власної "дикуватості", і від знущального тону цього, як здавалося, посланця з іншого світу.

Та я ж не винна! Я — дівчина з іншого життя. Попелюшка, яка потрапила просто на бал — із гарбуза. Хоча… сюди мене привезли таки на «кареті». Ще й сам «принц».

Тож я з гордовито підняла підборіддя й  зухвало поглянула на чоловіка. Той віддразу підлаштувався під мій настрій.

— Прошу лягати, — став осторонь, склав руки на животі.

— Одяг не скидати?

— Як буде зручно. Та все ж краще роздягнутися.

— ... білизна?

— Також.

Коли я відчула під собою м’яку оббивку столу, моє тіло напружилось — я  чекала миті, коли до мене доторкнуться ці великі міцні долоні.

Я ще ніколи не була на масажі. У нашому селі цим займалася медсестра тьотя Рая — і тільки в крайніх випадках: або розминала поперекр бабці з радикулітом, або ломала дядьків, у яких після важкої роботи злітали диски. А щоб отак — просто так, без болю — дозволити себе мацати? Ні.

Але тепер вибору не було. І коли руки Єгора торкнулися моєї спини, я ще дужче напружилася. Та чим далі він розминав і плескав по моїх м’язах, тим приємніше мені ставало. І нічого, що це був не Артур. І навіть не Максим.

Карпенко?.. — раптова думка прорвалася крізь хвилю насолоди. Я аж здригнулася.

Та під руками масажиста знову повільно почала обм"якати. Думки текли мовби самі собою:

 Раніше ж мені так подобались його обійми… його поцілунки. І, може, ще вчора вночі я б стала… жінкою цього хлопця. Навіть дружиною. Як добре, що він показав своє справжнє нутро ще до того, як усе сталося. Бо інакше… я б ніколи не зустріла Максима?

То й нехай! Це ще не найстрашніше. Найгірше — якби я була змушена все життя жити поруч із моральним виродком. Бо коли б не нагодився Максим — Артур.... І що тоді? Може, протрезвівши, він би й розкаявся. Але як після цього жити? І всі ті свідки приниження… Вони ж і далі перешіптувалися б за моєю спиною.

Поряд із таким чоловіком усе моє життя було б суцільним приниженням. Очікування, чи прийде він додому п’яним, чи тверезим. Та, дякувати Богу (чи то молитвами матінки?) — доля влаштувала все інакше. Тож хай тепер мій, господи, мій?! — Артур шукає собі іншу дурепу, якщо знайде!

Тільки-но Єгор закінчив масаж і, подавши мені руку, допоміг підвестися - двері прочинилися — і до кімнати увійшов хтось дивний - чи то чоловік, чи жінка.