12.

Я ще встигла перемкнути канал — і, як навмисно, потрапила на показ мод. У кадрі дефілювали тендітні красуні в елегантній білизні, й мимоволі я захопилася видовищем, не в змозі відірвати погляд. І саме в ту мить до кімнати зайшов Максим. Його обличчя світились задоволенням.

— Аналізи в тебе чудові, як я й думав, — повідомив він мені з порога, ніби мова йшла про погоду. — Можна готуватися до підписання контракту.

— А ми… ми ж одружимось? Весілля буде? — спитала я, ніби несміливо, але голос все ж прорізав тишу.

— Ностальгуєш за своїм хлопцем? — на губах Максима з’явилася глумлива усмішка.

— Ні… просто… треба ж якось повідомити батьків…

— Ах так, зовсім забув! — удавано закочуючи очі, він почав наближатися до ліжка. І чомусь від тієї ходи мене пронизав холод. Я напружилася, втиснувшись у подушки.

З екрана лунала моя улюблена мелодія, я намагалася втримати погляд на моделях — вони здавались такими впевненими, вільними. Хоч щось тримало мене на поверхні.

— Подобається таке? — кивнувши на телевізор, запитав він.

— Ну… так, — відповіла я, ледь глянувши на нього, і знову повернула очі до екрану.

- Ти згодна на контракт?

Я мовчки кивнула.

І раптом він різко скомандував:

— Лягай.

— Але…

— Ах так, батьки… — у його очах знову спалахнув сарказм. — Маленька, якщо я зараз сам переконаюся, що з тобою все як треба — що мені буде зручно й приємно, — можливо, пошлю шофера до твоїх батьків за документами. Зрозуміла?

— Так, зрозуміла…

Холодні кліщі страху стиснули груди. Мороз побіг по шкірі, руки затремтіли. Щоб не виказати паніку, я натягнула на себе покривало й прошепотіла:

— Хочу води…

— Напою тебе пізніше. А зараз, Ларисо, розслабся. Мені треба дещо перевірити.

Наступної миті покривало було зірване. Моє тіло, досі незаймане, лежало розкрите на ліжку — беззахисне, вразливе. Максим скинув із себе чорний шовковий халат, і, мов удав, обплів мене — твердий, мов сталь, рішучий, невідворотний.

І все сталося. Швидко, різко, без попередження — я стала жінкою.

Я чула про подібне, але не вірила, що зі мною таке трапиться. Не осмисливши ще, що відбулося, я лежала мовчки, коли він нахилився й взяв мене за підборіддя:

— Не дуже боляче було? — спитав тихо.

- Ні...

— Я старався. Тепер я впевнений, що в тебе це вперше, — прошепотів він, вловлюючи мій запах і легко торкаючись шиї. — Знаєш, у мене величезний досвід. Я й не рахував, скільки їх було. І майже всім платив. Таке от виховання. Тобі теж заплачу, не тремти.

Я вже знала: назад дороги немає.

— Як для недосвідченої — ти дуже навіть нічого, — додав він, встаючи. — Але не тіш себе ілюзіями. Я дбаю лише про те, що мені від тебе потрібно.

Я не відповіла. Хоч у душі все кипіло. Але мовчання здавалося безпечнішим.

«Можливо, ти дуже помиляєшся… — подумки зверталася я до нього, дивлячись на його спину, на вигин шиї, на коротко стрижене світле волосся. — Може, ти й не машина. І якщо всередині тебе зараз лід — я спробую його розтопити. Бо що мені ще залишається після всього?»

Коли він вийшов, я більше не дивилась на телевізор. Я проводжала його затуманеним поглядом жінки, яка щойно пізнала тілесну близькість. Ці відчуття були для мене новими. Але… моя гордість залишилася неушкодженою. На кого мені ображатися?

Загорнувшись у ковдру, я спробувала осмислити, що зі мною сталося. І непомітно для себе заснула.

Прокинулась я, коли стрілки годинника показували шістнадцяту нуль-нуль. Потягнулася, підняла ковдру — і побачила на простирадлі невелику пляму крові.

Навівши, як могла, порядок, я вдягла домашній костюм і пішла оглянути величезні двоповерхові апартаменти Максима Шамревського. Місце, де, схоже, мені доведеться жити… разом із господарем.

Тільки… де ж був мій чоловік?