5.

– Ну що, моя крихітко, – бридливо витираючи моїм же халатом залишки шоколаду з моїх ніг, Шамревський, не дивлячись мені в обличчя, сів поруч. – Як ти?

– Ти сьогодні щось рано, – подумки здригнувшись, я все ж не переставала посміхатися. – Я й не сподівалась, що ти прийдеш…

– Не спалося, – сказав Максим. – Подумав, що той тупуватий манекен уже досить тебе розім’яв і підготував до запліднення.

– До запліднення… – прошипіла я собі під ніс.

– Щось не так?! – його погляд, мов блискавка, пронизав мене, і під ложечкою занило. – Ти чимось незадоволена?

– Ні, я дуже рада тебе бачити…

– Тоді хутко розсунь ноги, я теж хочу скуштувати цей шоколад, – мій благодійник владно поклав свою доглянуту долоню мені на живіт. – Лежи спокійно. Заплющ очі.

– Гаразд… – прошепотіла я, намагаючись нічим не видати свого небажання — саме зараз — кохатися з ним.

Лежачи на спині, я покірно поставила п’яти на ліжко, подумки обкладаючи Максима добірною лайкою: «Збоченець! Нелюд! Холоднокровний деспот!»
Та, зрештою, як коханець це чудовисько було не з гірших. Я чудово розуміла, що до мене в нього було чимало жінок і досвід - неабиякий. Він тонко вловлював зміну мого настрою, зчитував навіть найменші сигнали мого тіла — обдурити його було майже неможливо. Та я намагалася щосили, мріючи лише про одне: щоб усе це швидше скінчилося, аби я нарешті могла подумати про те, що насправді відчуваю, і трохи прийти до тями.

– Схоже, ти гарно розслабилася цього ранку… Можливо, Арсен і справді вправний масажист. А ще можливо, що він тобі подобається? – запитав Максим, дивлячись мені просто у вічі.

– Навіщо запитувати про такі дурниці? Звісно, я геть байдужа до цього хлопця, – поспішила запевнити я Шамревського, боячись, аби він чогось не запідозрив. Адже вже тоді, вмовляючи привезти масажиста аж сюди, на острови, я дуже ризикувала. Але олігарх несподівано піддався миттєвій примсі й чомусь вирішив виконати моє бажання. Можливо, тому, що я якось стала свідком його зради — а це вже було порушенням умов нашого контракту. Тож…

– Не бійся, крихітко, я не приревную тебе до цього хлопчиська. Чому ти знову така напружена? Чи він тобі неприємний, або ж... із тебе вилазять всілякі дурні комплекси й сільські забобони?

- Але ти так запитуєш, наче....

- Сприймай Арсена просто як тренажер, - не дав закінчити Максим, — я ж йому стільки плачу, що, повернувшись до Києва, він цілий рік зможе не працювати.

– Геть про нього не думаю, із чого ти взяв, що я... ой...

Я зосередилася на «зачатті дитини», всіма силами намагаючись заглушити в собі раптову хвилю збудження, та мені це погано вдавалося. Хоча – це було зовсім не те, чого я насправді прагнула від стосунків з Шамранським. Своїм зневажливим ставленням до моїх почуттів мільярдер потроху вбивав у мені будь-яку симпатію, насаджуючи лише страх, і навіть краса, влада, харизма – все розсипалося на порох під вагою його байдужості. І тільки тіло зрадницьки реагувало по-іншому…

Іноді мені здавалося, що він робить це навмисне. В інші моменти я виправдовувала його - мав напружений графік та буквально жив у телефоні. Але цілком можливо, що Максим просто грав у якусь свою гру. Так чи інакше, його увага була далеко, і це мене до сліз засмучувало.

Ще на початку нашого спільного життя у мене не було вибору, і я щосили намагалася завоювати прихильність, хотіла сподобатися, якось розтопити його серце, зменшити жорстокість. Але нічого не виходило. І я втовкмачила собі: поки що нас може пов’язувати лише контракт. А вже після того, як я народжу, можливо, з’явиться вдячність, симпатія… а там, дивись, і любов. Тому вирішила діяти по-іншому — стала покірною, терплячою, робила вигляд, що все добре, і я змирилася зі своєю долею.

Я прагнула виконати умови контракту. Чекала на вагітність.

Та минали дні, тижні, вже й місяці — а я все так само відзначала в календарі «червоні дати», щоразу зітхаючи над черговою втратою.

Я жахливо боялася повернення до свого села, бо там на мене тепер дивилися б, як на невдаху. І навіть Артур мав би привід для знущання, інші хлопці - відверто б зневажали, дівчата обходили б стороною, а злоязикі сусідки щодня перемивали кістки. Мої батьки горіли б від сорому...

І тепер, коли я  мала думати про зачаття дитини — у голові моїй усе змішалося.

 Намагаючись повернутися до процесу, заплющивши очі, я уявила на місці Максима — «свого» милого Арсена, його смагляве юне тіло, вузькі стегна… Ось він увесь спітнів, м’язи напружились…

І  несподівано закричала.

Зверніть увагу - сьогодні діє знижка на фентезі роман "Наречена похмурого лорда":

***хочеш підтримати автора? я буду стрибати від щастя