3.

Сьогодні я лежала в ліжку розкішного номера люкс п’ятизіркового готелю на Мальдивах.

Просто посеред кімнати ліниво булькотів невеличкий шоколадний фонтан — витончена примха, яка здавалася мені уособленням розкоші. Саме у нього Арсен — масажист із зовнішністю топ-моделі — вмочував долоні, щоб легко й неспішно проводити ними по найчутливіших точках мого тіла. А тоді... розмащував пальцями солодкий, густий шоколад просто по моїй шкірі. Цей аромат — гіркий, обволікаючий, мов шовк — п’янив не гірше за вино.

Теплий вітерець розвівав моє волосся, засмагле тіло приймало поцілунки сонця, а думки кружляли навколо мене, наче оті колібрі, що...

Так, зараз моє життя було розкішним, як ніколи раніше. Я згадувала сірі будні простої дівчини з села, де я жила без розваг, і тільки зрідка відбувалося щось радісне й цікаве.

 Але ... вся ЦЯ краса могла зникнути всього за шість місяців — якщо я не завагітнію від Максима Шамревського, столичного мільярдера, з яким підписала контракт: я мала народити йому дитину.

Інакше я опинюся  на вулиці — нікому не потрібна, без грошей та роботи.

Я мала обирати: або поневіряння у Києві, або повернення до рідного села, до батьків і тупого жениха-невдахи, якого я, на щастя, покинула напередодні весілля.

Був ранній ранок, але я вже прокинулась — звичка вставати зі сходом сонця залишилася з тих днів, коли я ще жила вдома. Не хотілося згадувати, але спогади мають нестерпну властивість — приходити без запрошення - я мала вийти заміж за Артура Карпенка, який тоді працював  електриком у нашій сільській школі. Весільну сукню вже купили, кафе замовили…

Досить. Не хочу згадувати. Не зараз. Занадто боляче.

Арсен тим часом провів долонею по животу — і раптом занадто сміливо повів лінію ще нижче, до найніжнішої ділянки мого тіла, туди, де шкіра була бездоганно гладенькою — я зробила лазерну епіляцію всього тіла, крім, звісно, голови - там красувалося витончене тату — рожевий лотос.

— Ти що це?.. — я поглянула в карі очі, обрамлені густими віями, і, попри легкий докір у голосі, бажання не відпускало — я хотіла, щоб він продовжив. Щоб пройшовся шоколадною доріжкою — просто до...

Але, здається, я вибрала не ту інтонацію. Бо Арсен раптом відсахнувся, зніяковіло кліпнув своїми розкішними віями, а на його обличчі з’явилася винувата усмішка. Я помітила на його шиї золотий медальйон у формі ока з ліловим хрестом усередині — амулет любовної сили. Усміхнулася про себе.

— Та все нормально, — я зітхнула і вирішила не лякати красунчика, адже й мені самій кортіло дізнатися, чим це все закінчиться. Чи повернеться він до свого шоколадного «ритуалу»?

Арсен відійшов, занурив долоні у фонтан і нахилився наді мною ще нижче. Я відчула його дихання на своєму пупку. А потім ... дотик язика???

«Цікаво, що ще може дозволити собі хлопець, який працює преміум-масажистом?» — подумала я, трохи підвівшись із м’якого валика під головою. Арсен знову був невимушений і професійний — обличчя без жодного натяку на пристрасть, але я відчувала, як стукотить у грудях його серце.

- Ти ... що? - самими вустами прошепотіла я, аж паленіючи від дивного бажання.

Проте з боку Арсена - жодного багатозначного погляду, жодного слова. Лише дотики — м’які, точні, досконалі.

Невже йому просто подобається його робота? — подумала я. — Скільки жінок він міг би ощасливити… і скільки ще ощасливить? Багатих жінок... Утриманок, дружин, розкішних бізнес-вумен. Навіщо йому я?

Певно ж, для цього хлопця я лише чергова “здобич", "золота рибка" — і він саме зараз підтягує волосінь?..

Я трохи почекала, а потім знову лягла й розслабилась, розуміючи, що зробила поспішні висновки, поспішні рухи та давши задню, підкоряючись старій звичці — опиратися будь-яким пестощам. Бо раніше — вдома — усе було просто й примітивно, навіть грубо.

Наші сільські хлопці мали якесь хибне уявлення про себе. Вони вважали: варто лише кинути на дівчину погляд — і вона вже має умлівати від бажання. А багато хто й справді млів…

Я — ні. Одного разу, побачивши дику сцену за рогом магазину, надовго втратила інтерес до подібних «розваг».

Але Арсен— не з мого села. Ані за виглядом, ані за манерами, ані навіть за іменем.

 Завмерши лише на мить (оце справжній професіонал — найвищого ґатунку!), Арсен одразу продовжив. Обережно й точно він торкався моєї шкіри. Його дотики були легкими,  ніжними, мов лапки метелика, що приземлилася на пелюстки соняха. 

Я завмерла в солодкому очікуванні, відчуваючи, як напруження розтікається тілом. Мої руки стиснули простирадло, ноги трохи зігнулись у колінах, і я вся наче стислась у пружну спіраль бажання.

Коли я напівприплющила очі, відчула, як його язик, немов пензлик, розрізав повітря між нами, торкнувся шовкової шкіри, ковзнув по лінії, де тілесне зустрічається зі слизьким, живим…

І тоді з моїх уст вирвався тихий стогін.

У мені все розквітало: мій лотос вільно розгорнув пелюстки, щедро запрошуючи Арсена доторкнутися...

Аж раптом  у двері хтось постукав.