РОЗДІЛ 6

Я не була певна, що не доведеться тікати в цей вечір з будинку, як в попередній. Хоч Сергію і не зізналась, та мала твердий намір потрапити в клуб сьогодні. Як на мої нічні прогулянки подивиться батько – навіть спрогнозувати було важко.

Але все склалося якнайкраще.

За вечерею пан Вітер оголосив всім, що на декілька днів йому треба в Польщу по термінових справах. Тож о восьмій особистий водій його відвіз в аеропорт.

Мачуха на мене не звертала уваги, Роман десь також зник – не те щоб я збиралась його шукати.

Тож я вбралась в чорну мінісукню, яку придбала у «Dream Town» саме для цього випадку, ретельно причепурилась і викликала таксі.

Я ще ніколи так не нервувала, як зараз, коли прийшла у клуб «CHI». Занадто голосна музика збивала з пантелику, а мерехтіння світла засліплювало, та не зупинило мене. Натовп, під впливом веселощів чи чогось іншого, вже перетворився у один чудернацький організм. Просуватись вперед було важко.

Я навіть не зрозуміла, коли і як опинилась на танцмайданчику. Хвиля людських тіл підхопила мене та жбурнула у вирій танцюючих.

– Сумуєш? – запитав мене якийсь довготелесий молодик, що нахабно терся об мене ззаду. Від нього тхнуло потом, а з рота був запах чогось кисло-солодкого вперемішку з тютюном.

– Взагалі-то… – Я відвернулась, бо почало нудити.

Але незнайомець, здавалося, навіть не збирався мене слухати – просував своє.

– Добре, що я вирішив скласти тобі компанію – не дам такій кралечці сумувати, – посміхнувся він. – Я – Борис.

Його масні погляди та нахабні рухи, що навіть і танцем назвати не можна було лишень мацанням, мене дратували.

– Послухай, Борисе… – я спробувала відхилитися чи хоч якось вибороти відстань між нашими тілами, але молодик тільки притиснувся міцніше.

Ось в цей момент я й згадала слова Білопільського. Друг попереджав, що самотні дівчата – легка здобич в клубах. Чому я його не послухала?

Ця жахлива впевненість, що зі мною ніколи нічого поганого не станеться, зіграла злий жарт. Як мені знайти у цьому натовпі Сергія? Хто мені допоможе, якщо нахаба-Борис  виявиться з тих, хто не розуміє відмов?

Тепер я відчувала не тільки зніяковіння, роздратування, але й страх.

– Греби звідси, – почулося збоку. – Ця дівчина зі мною. Так, сонечко?

Ще мить, здавалося, я розгублено глипала на нахабу, а потім опинилася у обіймах Сергія. У чорній сорочці та штанах, з саднами на обличчі, він зовсім не був схожим на лицаря у сяйливих обладунках, але сприймався справжнім героєм.

Тільки поруч з цим чоловіком я змогла перевести подих, одразу відчула себе в безпеці.

– Так, – посміхнулася я Сергію.

– Та хто ти такий, щоб вказувати мені до якої шма… – почав було Борис, але раптом зупинився, ба навіть, здавалося, змінився в обличчі. – Акула? Ну так би і сказав, брат. Бери, я без претензій.

Він не став чекати на відповідь Сергія, дременув та вмить загубився у натовпі.

– Акула? – пирхнула я та чоловік проігнорував моє запитання.

– Я казав, що буду чекати на тому місці, де ти мене залишила, – сказав він. Від глибокого баритона Сергія в мене на шкірі з’явилися сироти. А може це не від голосу – взагалі від цього чоловіка. Реакція мого тіла була непередбачуваною навіть для мене і настільки сильною, що це неабияк дивувало. – А ти пішла у зовсім інший бік.

– Це не я пішла, а мене «пішли», – зізналась я. – Тут завжди так багато відвідувачів?

Він знизав плечима.

– Я ніколи їх не рахував. Потанцюємо?

Йому і питати не потрібно було, ми вже давно мимохіть похитувалися у танці. Наші тіла наче жили окремим життям та линули один до одного, як половинки цілого.

Доторки Сергія мене не тільки не дратували, вони мов були моїм киснем – життєво необхідні.

Я нічого не знала про цього чоловіка, але мені здавалося, що ми були разом все життя. Або ж все своє життя я йшла саме до цієї миті та до Сергія.

Час летів непомітно, пісня змінювалася піснею. Для мене весь світ перестав існувати, він звузився лишень до чоловіка, який був поряд.

– Може піднімемося в мій кабінет та вип’ємо чогось? – в якийсь момент запропонував Акулов.

Я кивнула. В горлі дійсно пересохло.

Та не тому, що хотілося пити. Скоріше через те як діяла на мене ця прелюдія до задоволення.

Сергій взяв мене за руку. Йому дуже спритно вдавалося прокладати собі дорогу у натовпі. За спиною такого чоловіка мені було безпечно, хоч всередині все тремтіло від напруги та якогось радісного хвилювання.

Акулов міг вести мене на другий кінець світу, зараз я була згодна на все. Це марево невідомих мені раніше та приємних почуттів, повністю уярмило собі. Розум корився серцю. Вимкнувся.

Ми підійнялися на другий поверх.

Цілуватися почали вже в коридорі.

Шалено. Пристрасно. Зголодніло. Наче вперше чи в останнє за життя.