Епілог

Епілог

Іларія подзвонила у двері. Поруч стояв Кирило.

Двері відчинила Кароліна.

- Доброго ранку. - привіталася Іларія. - Можна я інколи буду навідувати свою доньку?

- Ми ж домовлялися, що вона не буде знати, що ти її мати? - запитала Кароліна.

- Я почув голос Іларії. - до вхідних дверей підійшов Любомир.

- Доброго ранку, Любомире Володимировичу, можна ми інколи будемо бачити мою доньку? - повторила своє прохання Іларія.

- Я думаю, в цьому не має нічого поганого. Але, поки Андріана не подорослішає, не треба їй розказувати правду. Кароліно, ми ж з тобою старі. Навпаки буде добре, що після нашої з тобою смерті про дівчинку подбають її рідна мати та старший брат. Хай знайомляться з нею. Але поки що давайте вигадаємо, що Іларія - наша далека родичка, а Кирило, звісно ж, що її син, а отже якийсь там троюрідний чи четвероюрідний, чи більше брат. Іларіє, Кирило! Заходьте у гості. Ми якраз збиралися снідати. Ми поки ще не будили нашу сплячу красуню. Вихідний же...

- Любомире?.. - спробувала щось заперечити Кароліна.

- Нехай заходять. Андріана нас через нових родичів любити менше не буде. Офіційно ми батьки, отже всі права у нас. Але наш час швидко минає. Ми вже не такі молоді. А! ось і спляча красунечка сама прокинулася. Доброго ранку, донечко! - привітався з маленькою дівчинкою Любомир, коли побачив її боковим зором. Він узяв її на руки. - Кароліно, швидше впускай гостей та зачиняй двері. Холод заходить. 

Кароліна впустила Іларію та Кирила, зачинивши за ними двері.

- Знайомся, принцесо, це Іларія - моя троюрідна сестра. А це її син Кирило - він твій четвероюрідний брат. Ми зараз усі будемо снідати, як одна велика родина.