2

2

- Кирюшо, допоможи мені розкласти запрошення на весілля. - Попросила Іларія свого сина.

- Мамо, а коли народиться у тебе ця дитина, - Кирило подивився на живіт жінки, який вже відповідав чотирьом місяцям вагітності, а вузька сукня це тільки підкреслювала, - ваша спільна з дядьком Матвієм, ти мене не розлюбиш?

- Звісно ні, сину. Я буду вас любити обох. Однаково.

- Мамо, я буду тобі допомагати зі своїм молодшим братиком чи молодшою сестричкою. - пообіцяв Кирило.

- Дякую тобі.

Через хвилину подзвонили у двері.

Іларія пішла відкривати.

- Що трапилось, Кароліно Іванівно? - запитала вона у літньої жінці, яка стояла біля порогу з почервонілими очима. Поруч знаходився сивий чоловік. - Проходьте, будь ласка.

- Мій син... - почала, захлинаючись, ця жінка. - Ми не хотіли дзвонити, щоб... хотіли повідомити особисто, щоб допомогти тобі впоратися з цим... бо ти вагітна... 

- Що трапилося з Матвієм?! - захвилювалася Іларія.

- Він... Мій син... Матвій... розбився на мотоциклі... моя єдина дитина померла! Ми залишилися з Любомиром ні з чим. Добре, що ти вагітна. Хоча б щось залишиться після Матвія. - у сльозах промовила Кароліна Іванівна.

Іларія заридала.

Кирило обійняв свою матір.

- Тобі не можна так вбиватися. Тобі треба думати про майбутню дитину. Щоб, не дай Боже, не було викидня. - намагалася заспокоїти Іларію гостя. - Любомире, поясни їй.

- Іларіє, ми від свого горя вже нікуди не дінемося. А тобі треба думати про майбутнє життя. - пояснив Любомир. - Не вбивайся так. Бережи свою ще ненароджену дитину. 

- Ні! Я не хочу знов проходити через все це! Я вісім років сама ростила дитину. Мені треба годувати Кирила та себе, оплачувати комунальні послуги, навчання сина на курсах, а потім й в університеті. Я не можу знову народити дитину тільки для себе. І не знати, чим прогодувати вже двох дітей, одна з яких найближчим часом точно не дасть мені працювати, отже, нам прийдеться жити на ті копійки допомоги з народження дитини. А потім? Хто мені допоможе? Ніхто. Ні! Другої дитини не буде! Я зроблю аборт!