Розбризкані фарби мого дитинства

 Розбризкані фарби мого дитинства 🌻

Пам'ятаю, як пахне сіно, як пахнуть трави... А Ви пам'ятаєте?

Мені сьогодні це згадалося.

Коли я була ще мала, а батьки мої були енергійні молоді, в нашому селі, як і в багатьох інших, всі тримали корівку. Як говорило старше покоління, дорослі, корова в селі — то справжня годувальниця, вона і прокормить, і напоїть. Тому кожного літа була велика робота: заготовити скирти сіна для худоби. Для цього всім за селом, за річкою, давали наділи для сінокосу.

Пам'ятаю, які ж вони були неосяжні, ті луки! Вони шуміли розмаїттям густих, запашних трав та польових квітів. Це було справжнє кольорове полотно, що вибухало відтінками зеленого, з бризками червоного, синього, рожевого, білого та жовтого — наче хтось прокрапав фарби, коли малював пейзаж. А далі, за луками, немов огорожа, стояв темно-зелений ліс. На луках завжди лунав особливий літній переспів комах і птахів, особливо гарно й незвично це було чути ввечері.

Пам'ятаю, як дружно збиралися господарі-сусіди і мій тато: вони викошували всі наділи та сушили траву на палкому сонці. Потім згортали все це сіно у валки та допомагали одне одному перевозити його додому у великі сінники. А ми, малі, теж не відставали: кожний на своєму наділі згрібав за дорослими залишки сушеної трави. І сонце пекло, як із пекла, але за роботою було не до цього, бо треба було встигнути за старшими. А як тяжко було ходити босими ногами по стерні – неприємне відчуття, адже стерня впивалася у п'яти, і це не забути, особливо коли твої капці порвалися і ходити треба швидко, а ти босоніж!

А яка ж була смачна вода після таких трудів, мммм! Особливо з криниці – прохолодна та солодка. А ввечері, після того, як ми наносилися сіна, мама готувала нам на вечерю смажену картоплю, аромат якої стояв на весь двір. Смакували з домашніми огірками та помідорами. Ох, яка ж то була смакота.

І коли сінник був майже повний, як же ж цікаво та незвично було вкладатися спати! На дідовому кожусі, у запашному сіні, крізь нічну прохолоду відчувалося тепло щойно зібраного сіна. Ми дивилися на зорі. Вони були такі великі і яскраві, ніби ми могли дотягнутися до них рукою. А ще ми любили дивитися на місяць, який велично плив по нічному небу. Було так тепло та затишно, що не хотілося спати.