Ряска

Ряска☘️

​

​Літо було в розпалі. Тепле, щедре, наповнене дзижчанням комах і яскравим сонцем. Мама займалася господарством, а на подвір'ї підростали гарненькі каченята та гусенята. Їх було так багато, ціла дрібна зграя!

Майже кожного дня ​разом із сусідськими дітьми та  дідом Іваном ми їздили на велосипедах до нашої річки, за міст, збирати ряску.

 Озерце, на якому була ряска, знаходилося за річкою, і щоб дістатися до нього, нам потрібно було подолати старий-старий дерев'яний міст.

​Міст був до краю ветхий, з проваленими місцями і хиткими поручнями. 

З води, яка дуже спала, стирчали старі, покручені палі, схожі на ноги, і міст здавався таким високим

​В дитинстві мені здавалося, що його збудували тисячу років тому невідомі майстри, які зуміли так майстерно забити палі, на той час глибоко в річку. Коли ми йшли по ньому, завжди згадувалися слова батька: колись цією річкою ходили важкі баржі і возили товар, була нелічена сила риби, а по мосту їздили карети та вози.

  Ми обережно просувалися по дрипленькій кладці, що прогиналася під ногами, і було трохи моторошно...

​Навколо височіли розлогі зелені верби, схиливши свої плакучі віти аж до води. Їхнє густе листя тріпотіло на вітрі, створюючи приємний шелест. А над річкою кружляли безліч комарів, що утворювали живу, дзвінку, майже невидиму хмару.

​

​Ось ми й підійшли до озерця. Воно було повністю вкрите зеленою ряскою, немов бархатний зелений килим. Здавалося, що на ньому можна навіть полежати! А по поверхні цієї води стрибали кумедні жучки-водомірки. Густа зелена лепеха опоясувала озерце з усіх сторін, піднімаючись вище нас.

​Дід Іван, високий, здавалося, строгий чоловік, брав на себе відповідальність за нашу безпеку. Він, наче гусак із гусенятами, керував нами, показуючи, куди стати, куди йти, допомагаючи нам тримати рівновагу на хиткій кладці. У руках він тримав свій великий, як мені тоді здавалося, велосипед і довгу, іржаву підсаку із ситом для збору ряски.

​Дід Іван брав цю підсаку і кожному з нас наповнював по відру ряски. А ми, тримаючи відра, терпляче чекали, коли дід нам назбирає.

​Комарі нещадно кусали нас, ми могли навіть пообпікатися кропивою, але це не псувало нам настрою, бо було дуже весело. Тож, задоволені, покусані комарами й обпечені кропивою, ми, як один, на велосипедах поверталися додому, з повними відрами зеленої маси, щоб цією ряскою погодувати наших малих гусенят та каченят.

На сьогодні місію виконано, можна грати далі!!

Якщо Вам сподобалась розповідь , поставте вподобайку та прокоментуйте.Щиро вдячна !)