36

Андрій швидко пройшовся по кімнаті.
- Нарешті!.. але ж ви... що з вами? сказати, щоб подавали вечерю?

Ар-Лан тихо засміявся.
- Ти хвилювався, маленька ящірко? Я просто втомився... скажи, щоб подали густого гарячого чаю, чим гарячіше, тим краще, і шши.

Для себе Андрій попросив до чаю фруктів. Ар-Лан же задоволено захрумтів змійками. Трохи почекав після того, як пішов слуга, і видихнув:
- Позавчора його високість призначив хранителем кладки Юртана.

- Стара любов не іржавіє? - хмикнув Андрій. - І що, імператор не розгнівався? Я ж чув, історія там була...

- Мати Юртана уклала вигідну угоду з Рейкландом. За такі гроші можна багато що пробачити... - Ар-Лан задумався. - Рід старовинний, династії вигідний. Царське посольство теж не проти.

- А значить, найважливіші докази... - Андрій зробив ковток гарячого чаю і трохи закашлявся.

- Я тільки вчора ввечері до всього дійшов! - видихнув Ар-Лан. - Твої колишні сусіди-близнята... от, там рідня хитра. Дуже добре переводили увагу то на вас з Іртаєм, то на Саїна. Той ще й допомагав, бо вірив, що усуває ще одного претендента на увагу принца.

- Медом він їм намазаний, чи що? Пробачте, як не як, а він ваш брат.

- Твоє ставлення до гарему то вже інше питання... - Ар-Лан втомлено потер скроні кінчиками пальців. - Але річ в тім, що Саїна використовували, щоб додав по одній, десь по дві непомітні складові. Щось в чай, щось - нанести покриття на прикраси, а воно ж випаровується з часом. І якби не те, що ти наговорив у храмі, навряд чи хто став би дивитися глибше. Але від твоїх слів ланцюжок потягнувся далі. Я довго перевіряв, що купували, продавали і обмінювали рідні твоїх сусідів...

- А що з ними всіма тепер буде? - Андрій застиг на місці.

- Долю молодших вирішуватиме храм. Старших імператор хотів стратити, але мати роду Мар'Кіран викупила.

Андрій похитав головою.
- Для їх гордості це може бути гірше, ніж смерть.

Ар-Лан  усміхнувся.
- Та щось і ти схилитися перед кимось не прагнеш. Принцеса Хелена знову про тебе питала, чи не хотів би ти стати батьком її дочок. Готова навіть подарувати тобі діадему наложника першого рангу.

Тут вже Андрій не стримав голосного сміху:
- І хто мене в тій діадемі бачитиме? Вона, слуги і домашні ящірки? Дякую за таку милість!

- Мати-Ящірко, ну не язик, а ніж! - Ар-Лан поцокав язиком.

- Соррі. То Іртай повернеться до палацу? - Андрій аж нахилився вперед.

- Повернеться... моєму братові, правда, тепер доведеться знайти вихід, який статус віддати Юртану, а який йому, щоб не образити ні їх, ні сім'ї... але ж ти сам любиш казати, головне щоб всі були живі.

- Та так...

І якийсь час вони просто сиділи мовчки.
І знову Андрій піймав себе на думці, що не хотів би нікуди звідси йти.