31

Андрій напружився і стиснув кулаки.

- Можливості не свідчити проти себе тут ще не винайшли? - поцікавився з насмішкою. - Я не буду говорити нічого, що зашкодить іншим молодшим. Краще одразу вбийте.

Ла'лін Інцзянь схилила голову набік.
- Чому ти одразу думаєш про найгірше, милий Арієн? Ми просто поговоримо.

Андрію не подобалось ні це «просто», ні блиск в її червоних очах, ні впевнена посмішка господарки положення. Він мовчав, стиснувши губи.

Жриця не відводила погляду від нього. Спитала:
- Як ти зробив чай з льодом?

- Шаюнг... він підсилює смак. Я використав кормову траву, - пояснив Андрій. - Я спершу радився з Чжоу-даженем, він сказав, ні в поєднанні цих трав, ні в холоді нічого шкідливого немає.

- Це вірно, - кивнула жінка.

- І я готував ці ласощі тільки для себе. Нікому не давав, та ніхто і не просив. Всі люблять або густе й гаряче, або сире м'ясо і комах, - знову нагадав Андрій. - Моєю їжею ніхто не міг отруїтися, бо на неї ніхто і не дивився, як на їжу.

- Але сире ти не любиш.

- Не переношу, - погодився Андрій.
Поки що питання були безпечними. Принаймні, йому так здавалось.

Але жриця зробила відмітку в своїх записах і продовжила:
- Як, по-твоєму, пахне від його високості?

Андрій байдуже відповів:
- Та ніяк.

- А від твоїх сусідів по кімнаті в палаці?

Задумавшись, Андрій сказав:
- Не знаю... якимись притираннями, квітами, пудрою. Чим вони користуються, тим і пахне.

Ла'лін Інцзянь поцокала язиком.
- І треба ж таке... не розпізнавати молодших... навіть шао Саїна!.. Хм... а його високість Ар-Лан?

- У нього дуже гарячі руки, більше нічого сказати не можу, - відповів Андрій, і тільки тут його кинуло в жар: кошмар, що я мелю!
Це, мабуть, пахощі...

У жриці засяяли очі.
- Ось воно! Ти вільно говориш про запахи.

- Е...а що не так? - Андрій не зрозумів.

- Мати-Ящірко, дай мені терпіння! - вигукнула жриця. - Хіба ти не знаєш, що обговорювати чужий запах - найбільш непристойне, що є в світі?

- Але Чжоу-дажень казав, що рід шао Саїна славиться молодшими з дуже привабливим запахом, - згадав Андрій. - І в книгах з етикету я нічого такого про те, що ви зараз кажете, не читав...

- Цілителю можна говорити, бо він цілитель! - трохи роздратувалась жінка. - А подумай сам, хто в пристойному товаристві буде говорити про гнійні рани чи хвороби шлунку? Це неписане правило, це розуміють навіть діти, які ще не линяли!

- Не розумію, до чого ви ведете...- Андрій перевів погляд на кулю.

- До того, що годі тобі прикидатися, що ти шао Арієн і просто втратив пам'ять і змінився. У мене є свідчення його високості принца, свідчення Ар-Лана, шао Іртая... жителів Холодного палацу... та не дивись на мене так! Ніхто з твоїх приятелів не постраждав! - ла'лін Інцзянь перевела дихання. - Хлопче, чим більше ти намагаєшся заперечити очевидне, тим більше себе розкриваєш.

- Я не одержимий і не біснуватий, - Андрій стояв на своєму. - Якщо я знаю чи вмію щось, незвичне для вас, значить, так боги вирішили.

- Оце вже гарячіше, - схвально мовила жриця. - Ти не Арієн, хлопче, бо ти - Джерело. Так само, як король Яков.

- Д-джерело? - у Андрія зірвався голос.

- Так. Його високість спочатку звелів мені перевірити все, що стосується тебе. Почерк до і після весілля, шрами і мітки на тілі, тебе оглянули кілька найкращих лікарів, поки ти був без тями... підміну виключили, хворобу - теж. І марив ти чужою мовою. А все разом збігається з храмовими записами.

Андрій випрямився.
- І що це значить?

- Душа з іншого світу. З іншими знаннями, поглядами... - ла'лін Інцзянь покрутила олівець в пальцях. - Хтось приносить в наш світ якісь дрібниці, як ось це... але ти не з таких. В цьому й складність.

- Хочете позбутись? - напружився Андрій.

Жриця криво посміхнулась.
- Ну хто буде різати ящура, який несе золоті яйця? Але ж... його високість не хотів залишатися твоїм вінчаним чоловіком, ні раніше, ні тепер, коли дізнався про твою сутність. Імператор і радники схвалили розлучення. Шлюб не був завершений, разом ви не жили...

Андрій не втримався від сміху:
- Спільного господарства не вели, подальше збереження шлюбу суперечить суттєвим інтересам обох сторін! Значить, згідно якоїсь там статті вашого кодексу ми вже не пара?

- Я б на твоєму місці не сміялась, - фиркнула ла'лін Інцзянь. - Вільне Джерело такої сили - надто ласий шматочок. Представник Таміду при нашому дворі вже написав лист, що молодший з роду Ван Вейден не отримує тут належної поваги...

- В Тамід я не поїду! - різко заперечив Андрій.

- А поки ти в маєтку Ар-Лана, тебе ніхто не віддасть, і викрасти теж не зможе... але вічно там ховатися ти не зможеш.

Він повернувся в маєток знесилений, наче не після розмови, а після добового чергування взимку. Не пам'ятав навіть, як і чим перекусив, одразу згорнувся калачиком на ліжку і заснув.

Потягнулися одноманітні дні. Тут навіть робити нічого не дозволяли. Ванмін просив бути обережним і не привертати до себе увагу. Сказав: «треба почекати... робіть те, що всі шао роблять... читайте, малюйте, рукоділлям займайтесь».

Малювати Андрій не ризикнув, бо це знову видало б його відмінність від першого власника тіла. А от вишивати... що ж, як немає інших варіантів, це згодиться.
Він попросив, щоб для нього розкроїли сорочку, наніс візерунки, вибрав нитки і взявся до роботи.

Ар-Лана він бачив рідко і то на мить-другу. Той більше був в палаці. Слідство через спробу отруєння продовжувалось...

А ще слуги в маєтку шепотілись, що в столицю прибуває все більше людей, все більше чужоземців... з Астаро прибули, і з султанату Аміршат, і... нарешті приїхало посольство з царства Тал'Заар! І цікавить їх не тільки те, коли і як буде проведена кладка.

В одну з коротких зустрічей Андрій попросив Ар-Лана книги про Джерела. Той спохмурнів:
- Не все так просто, Арієн. Жриці не люблять ділитися таким знанням будь з ким. Хіба що... я можу дати тобі прочитати записи шао, завдяки якому я вижив.