25

Цілий місяць Саїн десь зникав пізно ввечері. Спочатку Андрію було дивно, та невдовзі він звик до шурхоту серед ночі і звуку кроків. Більше нічого не відбувалось - то й добре, а життя в гуртожитку, воно і в чужому світі життя в гуртожитку.

А за обідом Ерчен і Ерлай пліткували про те, що спадкоємець має обрати наложницю для кладки на молодшого. Нібито, планується вигідний союз, який слід закріпити шлюбом.
Іртай про це нічого не казав, і плітки Андрій слухав більше як казки. Мало що розкажуть у гаремі?
Шао Кемаль правий - часу багато, новин мало, поява торговця - вже подія, яку обговорюють місяцями.

Звідки взялась саме ця чутка, хтозна, але близнята з задоволенням хрумтіли комахами і перемивали кісточки жінкам, які погодилися обміняти свободу на гроші і статус.

- Матінка ніколи б не віддала дочку на таке...

- Але ж як не крути, плідне яйце потрібне.

- Цікаво навіть, будуть рабині чи вільні нижчого статусу продадуть свободу.

- А ти думаєш, якщо по угоді, надовго?

Тут озвався Саїн:
- Якщо навіть шао надовго не затримуються в фаворі, що вже казати про людину, яка явно буде тут тимчасово... не думаю, що і шао Іртай довго протримається.

І він з натяком глянув на Андрія.
Ну, так, слідом за улюбленим наложником полетять і всі його вірні люди.

Андрій промовчав. Навіщо сперечатися там, де це ні до чого не приведе?

Йому було цікаво інше - що то за країна, з якою зібрався укласти союз спадкоємець, які там звичаї, що це дасть імперії. Та хіба від сусідів по кімнаті це дізнаєшся? Ну, хіба що випадково.

А Іртай нічого такого не говорив. Був, як завжди, зайнятий рахунками, підготовкою до зустрічей, вибором ширм, тканин, подарунків важливим особам. Андрію розповідав тільки те, що тут слід було знати шао, щоб підтримувати стосунки з іншими родами.

- Я ж ніколи не вестиму дім так, як ти! - якось Андрій не витримав. Голова вже гуділа від геральдики, поезії і комбінацій, що до чого і з якої нагоди дарувати. - Мені не потрібні всі ці ранги і титули... якби я міг піти в учні до цілителя...

- Хто тут довірятиме цілителю з Таміду? - фиркнув Іртай.

Ще через тиждень пліткувати стали про те, що брати участь в кладці буде молодша дочка пані Байхен Цзянлянь, Байхен Кая. Причому не як невільниця чи продана тимчасово, а як почесна гостя. Тому що для союзу династій потрібен не просто молодший, не просто красивий і слухняний шао, а досконалий нащадок. Здоровий, але щоб водночас і вірний, і розумний. Бажано ще й, щоб не був схильний до «зелені» і інших спокус для молодших.

Вночі Андрій робив вигляд, що спить, але чув, як Саїн пошепки розповідав Ерлаю:
- Мені одна людина розповіла, договір буде з царством!

- Та ну, - Ерлай недовірливо цокнув язиком. - Цариці ні з ким не рідняться.

- Вони в чомусь підозрюють Тамід, значить, їм треба угода з нами, - сказав Саїн. - А в них в країні головні жінки. Тільки жінки, без старших. У них навпаки, старший - на найнижчій сходинці.

Ерчен хмикнув:
- Що, правда?

Саїн покрутився на ліжку.
- Ну, так. Старші в них - робоча сила, от як в нас їздові ящірки. Їх і тримають так, як ящерів, ледь не в стойлах. Молодші ж - майже як в нас, втіха і прикраса, тільки від них ще й зачинають дітей. Ну, тому, сам розумієш...

Андрій перевернувся з боку на бік. Він теж розумів: вибиратимуть найкращих. Шукатимуть досконалість. Щоб потім, з десятка, а то й більше, яєць врешті залишилось одне... але з того повинен вилупитися взірцевий молодший.

«Захист прав людини і пролайферів тут ще не винайшли», подумав він.
Сусіди шепотілись про все те, що він звично пропускав мимо вух: хто буде в що одягнений, кому яку подарують шпильку, чи будуть зміни в рангах наложників, ноги бинтувати чи ні.
І раптом щось привернуло увагу...