22

Ар-Лан увійшов м'якою, майже нечутною ходою. Схилив голову, вітаючись.
- Нехай Мати-Ящірка і Батько-Ящір благословлять імператора. Довгих літ і міцної зброї.

Андрій мимоволі відмітив: а голос дуже приємний, заспокоюючий - лікарю добре вміти говорити з такими інтонаціями.
Думка промайнула і зникла.

- Шанмей, ти знову запізнюєшся, - з легким докором мовив спадкоємець.

- Пробач, брате, справи війська, - на ходу кинув Ар-Лан, і зайняв місце біля брата. Усміхнувся Іртаю: - Радий бачити благородного шао на почесному місці.

Іртай схилив голову.
- Цей недостойний вдячний його високості спадкоємцю за милість.

- Якби у мого дорогоцінного Іртая був брат-молодший, я потурбувався б і про твою долю, Шанмей, - звично мовив спадкоємець.

- Не варто, - різкувато відповів Ар-Лан. - Для чого мені шао? Я живу скромно. Щоб вести дім, управляючого і слуг досить.

- Це казарма, а не дім, - спадкоємець похитав головою.

Ар-Лан глянув на батька.
- Чи може, державі потрібен ще один вигідний шлюб? Хоча тоді не розумію, чим можу бути корисним я.

Імператор засміявся.
- Ох вже ця твоя військова прямота, Шанмей! Ні-ні, це не перемовини... звичайний сімейний вечір. До речі, шао Іртай зміг купити «Блакитний сон», твій улюблений...

Ар-Лан ледь помітно посміхнувся.
- Не в сезон і не за всі гроші світу? Оце справді талант!

Іртай кокетливо обмахнувся скромним білим віялом.
- У законного шао мого батька є друг із просто безмежними запасами.

Всі розсміялись. Але раптом погляд Ар-Лана впав на Андрія, і воїн насторожився.

«Треба було теж взяти віяло або хоча б вдягти вбрання з широкими рукавами... щоб сховати обличчя» - подумав Андрій.

Ар-Лан виглядав незвично для цієї раси, де вільних старшого і молодшого можна було легко відрізнити. Високий і сильний, як і належить старшому - і водночас трохи тонша талія, руки з довгими, гнучкими пальцями, як в художника чи музиканта, та й обличчя було б схожим на картинну красу молодших, якби не засмага від постійних походів і не тавро.

І погляд... важкий, небезпечний...
«Мені навіть страшно подумати, що справжній Арієн зробив йому, якщо він так на мене дивиться».

- Шао Арієн? - різкувато спитав Ар-Лан, придивляючись. - Чи схожий? Але ж розповідали, що він хотів втекти. Хтось мені навіть казав, що він загинув при спробі...

- Це справді він, ваша високосте, - відповів Іртай. - Боги були до нього суворі, але зберегли життя і направили на істинний шлях.

- Цікаво, що про це сказали б у Таміді, - задумливо сказав Ар-Лан, не відводячи погляд від Андрія.

«Наче сканує. Наче на допиті».
Андрій крадькома стиснув край рукава.

- Король Харменс щось планує? Твої люди щось дізнались? - імператор насторожився.

- Сам він навряд чи на щось зважиться... - повільно, задумливо відповів Ар-Лан, проводячи пальцем по візерунку на своїй чашці. - Тамід втратив надто багато людей. Золота в казні вистачає лише на найнеобхідніше. Проте... вони можуть діяти через когось третього. Розпустити чутки, що із шлюбом їх принца щось не так.

- Раптом хтось цікавитиметься, ми можемо показати шао Арієна живим і здоровим, - спадкоємець кинув на Андрія невдоволений погляд. Наче навіть не як на людину, а як на річ, від якої одні проблеми. - Те, що він втратив ранг, вже інше... що б про мене говорили, якби я таке пробачив?

Андрій застиг на місці, навіть дихаючи ледве-ледве, обережно.
А він же передчував, що повертатися в гарем для нього небезпечно!
Але ж Іртай хотів віддячити, хотів, як краще... допоміг, нічого не скажеш.

- Все ж краще, щоб такий сумнівний молодший був заміжній, - імператор скривив губи. - Помічник, наче і непогано, але... хтозна, як буде далі.

Іртай турботливо долив чай в чашки.
- Боги будуть милостиві і дадуть нам знак... тепер же - хіба варто затьмарювати політикою такий чудовий вечір?

Спадкоємець засміявся і потягнувся до вазочки з ласощами, смачно захрумтів якимись жучками.

Андрій стиснув губи. Він поїв зарані, знаючи, що на прийомі нічого не перехопить, і справа не тільки в статусі.
Скільки він тут не проживе, мабуть, не звикне до того, яку гидоту тут їдять аристократи!

Розмова плавним потоком полилась далі, як і до того. Ар-Лан мовчав, повільно потягуючи напій. Але Андрія не залишало відчуття небезпеки.

Цей принц йому не довіряє.
Можливо, знає про справжнього Арієна щось таке, що важко пов'язати з нинішньою версією, як не крути.
Погляд блискучих чорних очей не раз зупинявся на тому, до чого не придивлялись інші - руки, оздоблення вбрання...

Знову з'явилися слуги, забрали порожній посуд і принесли солодощі. Ар-Лан потягнувся до блідо-блакитних квіток, які ще ворушили пелюстками, а з серединки однієї стирчали ніжки якогось чи то жучка, чи то павучка.
- Солодощі з Таміду? Я здогадувався, що після нашої перемоги їх буде легше дістати. Може, дозволимо шао Арієну скуштувати?

Імператор і спадкоємець засміялись.
- Чому б ні? Маленька ящірка притихла...

- Арієн? - м'яко сказав Іртай.

- Цей недостойний молодший не посміє, - покірно відповів Андрій. - Це надто вишукано для простого помічника.

Ар-Лан взяв ту саму квітку, з жучком, піднявся граційно, як хижак, наблизився до Андрія і підніс смаколик до його губ.

Довгі ніжки жучка торкнулись губ. Яка гидота!
Андрій притиснув долоню до рота, обережно дихаючи через ніс.

Ар-Лан тихо засміявся і сам кинув квітку до рота. Прожував, примружився від задоволення.
- З комахою така солодка... дивно, що нащадок Ван Вейденів відмовився.

Андрій низько схилив голову, зіщулився, намагаючись здаватись непомітним.
«Чи він настільки ненавидів Арієна? А якщо так, то за що?».