20

Минуло кілька днів, і по обіді до кімнати зайшов слуга. Низько схилившись, сповістив:
- Чжоу-дажень бажає бачити шановного шао Арієна в лікарняному крилі.

- Це пан цілитель? - уточнив Андрій.

- Саме так, шановний шао.

- Тоді ходімо.

Сусіди переглянулись, зашепотілись. Дивина яка! Щоб шао не звертався до цілителя з якимсь нездужанням, а цілителю щось знадобилось.
Такого ніхто не чув!

Андрій крокував так швидко, що Одинадцятому доводилось просити його не квапитись.
- Хіба ж так годиться шао королівського роду, поспішати, наче простий хлопчик на побігеньках? Слід ходити, як цао - неквапливо, гарно, наче в вас за спиною важкий, гарний хвіст!..
Андрій ледь стримався, так рука тягнулась до обличчя у жесті фейспалму.

Біля будиночку його зустрів Шостий, який вже доволі бадьоро ходив - все ще повільно і обережно, але ж ходив!

Побачивши Андрія, схилився в поклоні, і Андрій жестом зупинив його, щоб він і не здумав ставати на коліна.

- Цей недостойний вдячний благородному шао, нехай Мати-Ящірка благословить його діяння... - почав Шостий, але Андрій коротко перебив його: - Як нога?

- Зовсім не болить, благородний шао! Цьому недостойному вже наступного дня після того стало набагато краще... коли поспав, нога не боліла, і набряку не було...

На звук голосів вийшов Чжоу-дажень.
- Шостий! Походив, і досить. Для певності, ще два дні побудеш тут, а тоді, як все буде добре, повернешся до роботи.

Цього разу цілитель привітав Андрія майже як рівного. Провів його в свої робочі покої, сам заварив і налив йому в чашку з сірого шорсткого каменю густий зеленуватий напій.
Вони сіли на подушках за низьким столиком. Чжоу-дажень потягнув носом, вдихаючи аромат напою.

Андрій принюхався. Йому не пахло нічим. Він обережно зробив ковток. Гаряче. А смачно як! Наче фруктовий чай з кафе, в якому він любив посидіти в минулому житті.

Чжоу-дажень хмикнув:
- Без поспіху, шановний шао! «Світанкова мелодія» створена для повільної насолоди і довгих розмов.

- Пробачте, Чжоу-дажень, - Андрій схилив голову.

- Юності властиво поспішати, - розважливо мовив Чжоу-дажень. - Тільки в зрілості починаєш цінувати кожну мить і кожну краплину дорогоцінного напою.

Андрій промовчав, все ще дивлячись на зеленкуватий напій.
Якщо зараз він почувався не в своїй тарілці, що на прийомі буде? Хай він читав все, що міг, і намагався зрозуміти, як цей світ взагалі влаштований, він ще не знав стількох жартів і цитат, якими тут перекидувались, ніби граючись.

Помітивши його ніяковість, Чжоу-дажень ледь помітно посміхнувся.
- Панич все ж бажає перейти до справи? Що ж... ви бачили Шостого, вельмишановний шао. Він ходить! Вже зараз, а не через тиждень чи два.

- Я був радий допомогти, - Андрій опустив погляд.

- І всі переломи можна так вилікувати? - поцікавився Чжоу-дажень, трохи нахилившись вперед.

- Залежить від стану самого хворого... але в більшості випадків, можливо, - обережно відповів Андрій.

- Ви говорите невпевнено... - помітив Чжоу-дажень.

Андрій замислився. Згадав попередження Іртая про те, що випадковим людям про втрату пам'яті краще не говорити. Згадав розповіді шао Луана. І відповів:
- Ці знання - з записів короля Якова...

На цих словах цілитель спохмурнів.

Андрій продовжив:
- В священних книгах Таміду згадуються такі зцілення. Але король Яков писав про народи, які відрізняються від жителів Таміду чи від нас. Є країни, в яких у людей не відновлюються відрізані кінцівки. Якщо вже відрубали, приміром, палець, то це назавжди.

- Матінко Ящірко, врятуй і збережи! - вигукнув Чжоу-дажень. - Не може такого бути... а якщо і є, це ж нещасні люди!

Тут заперечити було нічого. Андрій злегка посміхнувся.
- Коли відростає, справді краще. А все ж... Чжоу-дажень, чи міг би я почитати книги з медицини? Мені хочеться знати те, що могло б бути корисним тут, звичайним людям. Бо якось... я спробував допомогти сусіду по кімнаті, а інші шао подивились на мене так, наче я маленька ящірка, яка ще не линяла.

Чжоу-дажень зробив ще ковток напою, прикрив очі, задумався.
- Забороненого нічого немає. Просто ніхто не чув, щоб молодший таким цікавився.

- Але ж чому б і ні? Я хочу бути корисним, - і Андрій похитав головою: - Тим більше, шановна кайсін вже дала мені зрозуміти, що звичні для молодших шляхи мені закриті. Я й сам не хотів сюди повертатися. Але шао Іртаю я потрібен.

- Ви можете приходити сюди, читати книги з моєї бібліотеки, - спокійно відповів Чжоу-дажень. - З собою краще не брати. Ви ж живете не один в покоях, вірно?

Андрій кивнув.

- Отож бо. Ваші сусіди можуть задавати зайві питання. З ким вас поселили?

- Шао Саїн. І близнята шао Ерчен і шао Ерлай, - відповів Андрій.

Цілитель знов нахмурився.
- Їх сім'ї я знаю. Рід Саїна - дрібні дворяни, але в них народжуються дуже красиві молодші, з привабливим запахом, який старшим хочеться смакувати, як дорогоцінний напій... а от мати Ерчена і Ерлая... дуже честолюбна жінка. Вона привчила і дочку, і молодших, що заради вищого рангу можна піти на все. На війні це грало на користь держави, в бою їм обом не було рівних. Але тут...

- А тут гарем. З усіма наслідками, - Андрій гірко посміхнувся.

Він намагався бути якомога непомітнішим. Якщо не супроводжував Іртая у справах, то працював в теплиці разом з шао Кемалем або читав медичні трактати в бібліотеці Чжоу-даженя. Не говорив без потреби, знаючи, що тут ще гірше, ніж в Холодному палаці. Але як би він не намагався...