17

Минуло кілька днів. Андрій разом з Іртаєм вправлявся в каліграфії, бо ввечері після прийому мали запускати паперові ліхтарики з написами-побажаннями.

І неочікувано двері відчинилися, зайшов слуга з тацею з напоями, поставив її на стіл, і шанобливо повідомив:
- Його високість бажає скласти компанію шановному шао з роду Шенлай.

- Мені залишити вас наодинці? - прошепотів Андрій.

- Пізно, - прозвучав красивий владний голос. - Залишся. Я хочу побачити, невже ти справді так змінився.

Іртай схилився в церемоніальному поклоні. Мелодійно дзенькнули підвіски на шпильках у волоссі. Андрій навмисне залишився на місці. Хай цей аб'юзер знає, що він не збирається його боятися.

Схоже, на відборі найкращих тут і справді знались. Спадкоємець виглядав імпозантно. Високий, стрункий, з широкими плечима. Фігура - хоч на рекламу спортзалу. Коротка зелена куртка і трохи темніші штани не сковували рухів, вбрання скоріше нагадувало функціональний одяг для тренувань, ніж шати володаря.
Обличчя... «інтелігентне табло, не знав би на власній шкурі, що сволота, не повірив би», - подумав Андрій.

- Іртай, - ласкаво мовив спадкоємець, допомагаючи шао піднятись, і провів долонею по його щоці.

- Вирішив перепочити? - турботливо спитав Іртай і повів носом, наче принюхуючись. Вдихнув-видихнув, тоді знов опустився на подушки, і спадкоємець сів поруч.

Лоб старшого трохи поблискував - мабуть, той дійсно повернувся з тренування. Але запаху поту Андрій не відчував.

- Так... пити хочеться! - видихнув спадкоємець і зробив ковток напою з чаші. - Ох... яка насолода.

А тоді обернув голову в сторону Андрія, потім знову глянув на Іртая:
 - Не шкодуєш?

- За чим? - коротко перепитав Андрій, але, піймавши занепокоєний погляд Іртая, спокійно додав: - Мабуть, така доля. Як боги вирішили.

Погляд спадкоємця ковзнув по його простому одязі, вирізу сорочки, в якому не було видно жодної прикраси чи талісмана.
- Значить, свою віру ти забув і її знак не носиш, - спадкоємець кивнув.

- Я не пам'ятаю минулого, ваша високосте, - Андрій опустив погляд.

- Хм.
Спадкоємець подивився на нього, як на якусь дивну, екзотичну істоту, а тоді повернувся до розмови з Іртаєм, розпитуючи, як його сприймають інші шао високих рангів, як проходить підготовка до прийому...
І як не дивно - слухав уважно.

Андрій мовчки пив чай. Напої для аристократії після Холодного палацу здавалися йому дивними: вони були такі густі, швидше нагадували чи то смузі, чи то фруктове пюре з соком. І хоча були доволі смачні і ситні, але їх запах він не відчував.

Розмова текла повільно, без поспіху. Про масла і ширми, про те, хто з гостей які страви любить і що варто буде купити. Спадкоємець схвально кивав, коли Іртай підраховував, що може обійтись дешевше. А в якусь мить глянув вбік, на підставку, на якій сохли смужки з каліграфічними написами.
- Красиве письмо. Твою руку одразу впізнаю, наставник вашого роду недарма отримує стільки срібла... а це? ...

- Арієн, - Іртай глянув на Андрія.

- Дивно, - хмикнув спадкоємець. - Рядки шлюбної клятви виглядали зовсім інакше. А зараз почерк зовсім не той. 

- Я вчив шао Арієна заново. В Холодному палаці він тримав пензель так, наче ніколи не ходив навіть до храмової школи, - Іртай тримав чашку в руках, але не пив.

- Люди рідко так змінюються.
Спадкоємець кинув короткий погляд на Андрія, тоді знову на Іртая, і той прошепотів:
- Арієн, залиш нас з його високістю наодинці.

Сімейне життя!
Андрій схилився в церемоніальному поклоні і вийшов. Попрямував до саду. Він же ще не бачив, що тут росте...