16

Вони попрямували далі, до іншої комори, де зберігались ширми.
- Яка краса! - вигукнув Андрій, роздивляючись витончені картини.

Пейзажі, гілки квітучих дерев, квіти - котрісь з них він вже бачив у саду в Холодному палаці, інші були незнайомі.

Все це нагадувало японські або китайські розписи на папері і шовку, якби не одне.
Замість тварин тут були ящірки в різних варіаціях.

Витончені чорно-білі, які нагадували б журавлів чи лелек, якби не луска, промальована з такою майстерністю, що здавалося, торкнись, і відчуєш шорохуваті лусочки і гарячу суху шкіру. На іншому малюнку біля ніг шао дрімав вогняно-рудий ящір з круглою головою і вушками, як у шотландської вислоухої.

- А це що за тварина? - спитав Андрій, вказавши на ширму.

- Мао-мао. Домашній ящір, - пояснив Іртай. - Дуже корисний, ловить дрібних шкідників. А ще дуже ласкавий і грайливий. І у мао-мао тіло гаряче, як пічка. Коли прохолодно, так добре, щоб він спав в ногах, - і Іртай прикрив очі. - Вдома в нас п'ятеро таких було... якщо його високість не буде проти, я попрошу шао з мого дому, щоб прислав мені дитинча.

Вони разом вибрали і відставили в сторону кілька ширм для залу, - тих, які гармоніювали між собою за сюжетами і кольором.

- Ну, а тепер, мабуть, в теплицю, - сказав Іртай.

Андрій ледь стримав вигук «ура!».
Значить, і тут може бути затишна схованка, де його ніхто не чіпатиме.

На його щастя, за теплицю і сад відповідав чужоземець - це Андрій одразу зрозумів по дуже світлій, майже білій, шкірі, зеленому волоссю і очам кольору морської хвилі.

В цьому світі народи відрізнялись, як не дивно, не за мовою, а за кольором волосся. В Імперії всі були чорняві, в Таміді - блондини.

- Шао Кемаль, дозвольте представити вам шао Арієна роду ван Вейденів, - Іртай схилився в поклоні сам і смикнув Андрія. - Він мій помічник і дуже добре доглядає за рослинами.

- Це той хлопчик, якого хотіли засватати Шенчженю? - шао Кемаль допитливо схилив голову набік. - Нарешті ми познайомилися. Хоча я не думав, що зустрінемось саме так.

- Ваш Шенчжень мені теж не дуже сподобався, - насмішкувато мовив Андрій. Його трохи дратувало, що про принца тут говорили як про чудового майбутнього монарха і ледь не ідеал аристократа. Хоча з іншого боку, а хіба у всіх цих людей є вибір?

- Арієн! - застережливо вигукнув Іртай.

Шао Кемаль засміявся.
- А в хлопчика гострі зубки. Але ти помиляєшся, Шенчжень не те щоб мій, я хранителем тієї кладки не був. Я сюди прийшов і отримав третій ранг, коли його високості було вже... років дванадцять... я наглядав за ним, коли він линяв. Ну добре, хлопче, побачимо, що ти знаєш і вмієш. Я якраз збирався пересаджувати плямисту ліссію. Вона примхлива, як шао з королівського роду...

Серед рослин Андрію було простіше, ніж з людьми. Варто було вийти з теплиці, щоб повернутися до покоїв до того як подадуть обід, на кожному кроці його чекали допитливі або презирливо погляди, смішки за спиною, якось він навіть ледь втримався на ногах через підніжку.

Справжній Арієн пробув тут не так довго, але його встигли зненавидіти майже всі!

Сусіди по кімнаті терпіли Андрія тільки тому, що він віддав їм свою порцію сирих ласощів. Але з ним не розмовляли, і не приховували полегшення, коли він вийшов з покоїв, щоб знову повернутися до теплиці.

З шао Кемалем було простіше: з ним хоч можна було говорити про рослини. А в плітки він не вірив. Так і сказав: «в гаремі можуть сказати що завгодно, щоб показати себе кращим і принизити суперника... навіть якби ти був сином когось із союзників імператора, інші шао вигадали б... часу-то вистачає!».