15

...Він був радий, що наступного дня перетинатися з сусідами майже не довелось: Іртай прислав за ним слугу, і разом вони почали готуватися до майбутнього прийому.

- Його високість бажає, щоб прийом відбувся в залі Срібної ящірки. Звелю слугам, щоб прибрали там. Топити почнуть за дві доби до прийому... - розповів Іртай. -А в ранок самого дня в залі поставлять чаші для підігріву, з ароматичними маслами. От їх нам потрібно підібрати заздалегідь.

- Або купити нові, якщо не буде потрібних. Мені скласти список, чого не вистачає? - спитав Андрій.

- Так, скласти список, красиво його переписати, віддати кайсін, щоб вона замовила потрібне у перевірених торговців. Потім напої... - Іртай задумався. - На такій вечері їх повинно бути багато.

- А хто їх готує?

- Зазвичай шао компонує букет і заварює суміш. Я покажу тобі, як це робиться. А ще... до настоїв подаються живі рослини. Ти в Холодному палаці доглядав за садом, я покажу тобі, що росте тут і як за чим доглядати.

- Живі рослини? Це як?! - вигукнув Андрій.

- Вони їдять комах, які на них сідають. Є квітка, яка харчується шши. Ммм, у неї такий смак! - Іртай примружився від задоволення. - Деякі навіть їдять м'ясо крилатих ящірок. І такі квіти ростуть тільки в оранжереї палацу, їх можуть куштувати тільки члени імператорської сім'ї... і якщо імператор і спадкоємець забажає, може пригостити свого шао. Це така честь!

- Хороша честь, недоїдки з царського столу, - не втримався Андрій.

- Ого! Звідки ти знаєш, що таке царське? Ти що, чув щось про царів? - Іртай здивовано глянув на нього.

- Саме вихопилось.

Іртай попереджуюче зашипів:
- Тут тобі не Холодний палац, тут треба стежити за тим, що і кому говориш! І до речі, при іноземцях нізащо не проговорись, що ти втратив пам'ять.

- А чому? – Андрій не зрозумів, для чого таке попередження. - Тут же всі знають, і ніхто мені і слова не сказав.

- Тому що тоді ти був серед місцевих! - нагадав Іртай, як дитині. - А від чужих можна чого хочеш чекати.

М-да, пояснювати тут вміють. Ну що ж...
- Добре, ходімо вибирати масла.

Але в коморі, де зберігалися масла і посуд, виявилось, що користь від Андрія може бути тільки робити записи. Запахів він або не сприймав зовсім, або сприймав явно не так, як всі.

- «Благословення матері-ящірки», його високість сказав, що це його улюблений аромат... запаси ще є, але їх треба поповнити зараз, поки наші каравани приїхали з земель на кордоні з Віландськими горами...

- А потім товар подорожчає? - уточнив Андрій.

- Ще й разів в п'ять, бо далі наші купці попрямують до моря, повернуться не скоро... а чужі поставлять захмарні ціни. Ммм, понюхай! - Іртай дав йому сіру баночку, приємно шорохувату на дотик. - Тільки обережно тримай, це такий скарб!..

Андрій відкрив кришечку, вдихнув запах... і спитав:
- А воно починає пахнути, коли нагрівається?

- Хіба ти не відчуваєш? - не повірив Іртай.

- Анітрохи.

- Ох, біда з тобою... дай, - і Іртай дістав іншу баночку, трохи темнішу. - А цей?

Андрій принюхався. Намагався відчути, що тут такого особливого...
- Ну трохи пилом пахне, - протягнув якось розчаровано.

- Тобто, «Душу каменю» теж не відчуваєш? Всі молодші від неї трохи хмеліють. Не так сильно, як від зелені, та все ж...

Вони перебрали запаси, і щоразу Іртай бідкався і зітхав, яке це нещастя, не розпізнавати зовсім нічого з того, що знають всі молодші. Андрій тоді і згадав про питання, яке давненько хотів спитати, але було не до того.
- А слуги старші чи молодші?

- Молодші, -відповів Іртай. - Але це ті, кого після першої линьки окурюють особливою травою, і після цього вони вже ніколи не піддаються впливу зелені, не відчувають бажань тіла в линьку, та й взагалі... як тобі сказати... їм все майже байдуже. Ото як вода в озері, все рівно й гладенько. Є що їсти, пити і є дах над головою, все й влаштовує.

- Такій долі не позаздриш, - зітхнув Андрій.

- Інакше не можна. Знаєш, скільки жінка може скинути плідних яєць? Мені навіть складно назвати точне число. Уяви, якби з усіх вилуплялись діти? Знать кладку контролює... - він став перебирати якісь дрібнички. - Простий народ не завжди може. І зайві плідні яйця відносять в храм.

- Але ж як мати... там же її дитина, її кров... - не повірив Андрій.

- Ви там на Півночі якісь дивні! - вигукнув Іртай. - Звідки взагалі у вас оце, що дітьми повинна опікуватись жінка? Пліткували, той дурень, якому пані Маертай голову проломила, щось на кшталт того їй говорив. Про якийсь жіночий борг і святе материнство.

- Ем? А як тоді повинно бути? - поцікавився Андрій.

- Дітьми молодший опікується, а як же іще, - Іртай покрутив в руці камінець неправильної форми. - Поки вони не почнуть ходити, весь догляд на молодшому. А як почнуть ходити, то ідуть до храмової школи, чи вчаться ремесла, у знаті старші і дівчата займаються з вчителями. І тоді вже справа молодшого - щоб дитина на навчання прийшла. Нагодована, охайна і все таке.

«Ніколи до цього не звикну», - подумав Андрій.