14

Перший же день на новому місці не задався. Коли Андрій ледве дістався до покоїв - бо не дуже добре запам'ятав дорогу серед звивистих коридорів, а підказати, звісно, бажаючих не було - з-за дверей було чути пронизливі крики.

- Ти дав хабаря художнику, щоб він зобразив тебе красивішим!

- А я скажу, що в тебе ноги такі витончені, бо ти їх бинтуєш!

- Кажи, хай його високість сам викличе мене і подивиться на мої ноги! Тоді не зможе встояти...

Андрій відкрив двері саме тоді, коли один з юнаків закотив рукав і порізав собі руку тонким ножем. Потекла кров.

- Що ти наробив?! - скрикнув Андрій. - Ну хіба воно було того варте?!

І він змусив юнака сісти, дістав зі своєї скрині хустку і наклав джгут.
Обернувся і гукнув:
- Хто-небудь, покличте лікаря! Рану треба обробити.

Двоє хлопців, схожі, як близнята, переглянулись між собою.
- Ти несповна розуму?

- Через таку дрібницю - лікаря?

- Саїн уваги хоче... просто перев'яжи йому руку хусткою, все саме заросте, - пояснив один з близнюків і з подивом глянув на Андрія. - Як це ти таких простих речей не знаєш?

Саїн витер сльози здоровою рукою і поцікавився:
- То виходить, недарма пліткують, що тебе покарали боги і ти втратив розум?

- Пам'ять, - поправив Андрій. - В тебе є щось від болю чи пошукати?

- Пройде. Я зелень покурю, - безтурботно відповів Саїн.

- Рано тобі курити, дитино!

Саїн зашипів:
- Щщо? я не дитина! Я так само тричі линяв, як і ти.

- Все одно, треба поберегтись. Є чиста тканина? - спокійно сказав Андрій.

Кров швидко зупинилась - і навіть порізи трохи змінились... чи зможе він коли-небудь звикнути до того, що у цих людей поранення гояться так швидко?

Він акуратно перев'язав Саїну руку. А той продовжив почату сварку:
- Все одно, Ерчене, мене покличуть до його високості вдруге, а тебе ні.

- У його високості вже є фаворит другого рангу, чи ви не знали? - нагадав Андрій. - Так що, хлопці, вам всім однаково не світить. Нема чого і сваритися.

Ерчен презирливо фиркнув:
- Кому нічого не світить, так це тобі, шао Арієн! І як тебе взагалі повернули сюди?

- Шао Іртай взяв в помічники. Давайте одразу домовимось, - Андрій вирішив, що краще хоч спробувати владнати справи миром. - Я ні на що не претендую. Ні на увагу його високості, ні на подарунки, ні на ранг. Є дах над головою, їжа і робота, і мені досить. Не чіпатимете мене - і я мовчатиму.

Шао переглянулись.
- Звучить непогано...

- От тільки не дуже віриться!

- Моя мати каже, що підданим Ван Вейденів вірити не можна. А їм самим тим більш!

- Ну, не вірите, ваше право, - зітхнув Андрій і зайшов у свій закуток за ширмою. Ліг на циновку і прикрив очі.

Через якийсь час подали вечерю. Тут до знайомих вже каш, салатів і грибів подавали крихітних живих змійок, але не таких, які обожнював Іртай, а рожевих у жовту цяточку. Ерчен і Саїн, знявши кришки з білих мисочок, стали обурюватись:
- Знову мало сирого! Ми ж не простолюд...

Андрій посунув свою мисочку ближче до них.
- Беріть мою. Мені і каші вистачить.

- Чесно? - вигукнув Ерчен і обернувся до брата. - Ти диви, Ерлай! Він сирого не хоче!

Андрій усміхнувся:
- Давайте домовимось: я щоразу віддаю вам свою порцію сирих ласощів, і ми живемо як добрі сусіди.

- Який хитрий! - Ерчен першим потягнувся до змійок. - Але дивись, будеш чудити, як колись, я тобі кучері повисмикую.

Андрій закотив очі.
На гаремник прикольно дивитися в грі чи серіалі, а от опинитися в самому центрі подій не прикольно від слова зовсім.