10

Минуло ще трохи більше тижня. До палацу прийшли нові слуги, а за ними тягнув віз з якимись бочками і ящиками величезний бурий ящір.

Чоловік з жетоном старшого слуги з повагою поцікавився у шао, які відпочивали в саду, хто саме відправляв посланця до кайсін з проханням допомогти по-новому облаштувати палац.

- Всі говорили!

- Ні, це бліда поганка почав!

- Шао Юйвень говорив, що в західному крилі вже і сходи погані, і стіни не завадило б побілити....

- Не знаю, багато хто скаржився...

- Кайсін хотіла знати, кому з шановних паничів дякувати, - перебив слуга безладний гомін.

І тоді Андрій рішуче сказав:
- Це заслуга шао Іртая. Він говорив, що палац повинен бути чистим і доглянутим.

Іртай здивовано вигукнув:
- Але ж у саду прибирав ти!

Андрій схилив голову.
- Бо працьовитість і стриманість нащадка славного роду Шенлай допомогла мені усвідомити, яким повинен бути порядний шао.

Слуга низько схилився.
- Цей недостойний готовий виконувати накази шановного шао Іртая.

Той на мить розгубився - не чекав такої уваги. Але це тривало недовго, і з впевненістю майбутнього хазяїна дому Іртай став віддавати вказівки:
- Юйвень, будь ласка, візьми папір і крейон, будемо робити записи, чого не вистачає. Арієн, ти підеш зі мною, оглянемо, що можна полагодити, що ні. І ще... - він обернувся в сторону, де слуга з палацу збирав з куща дрібні круглі плоди, схожі на білі льодяники. - Рін!

- Слухаю панича.

- В кого ключі від кімнат, де зараз ніхто не живе?

- Рін зараз покличе Сена.

Іртай кивнув.
- Добре. Слід подивитися, чи можна когось туди переселити або перенести речі, поки в жилих кімнатах будуть наводити лад.

Дивне слово «крейон» на мить привернуло увагу Андрія. Як тут пишуть, він поки що не бачив. Книг і то було мало. Іртая цікавили більш практичні заняття - шити, лагодити речі... ну і звісно, шукати способи привернути до себе увагу кайсін.
Можливо, хтось інший щось писав, ну хоча б, листи до рідних... але знайомитися з місцевими звичаями Андрію було не так вже й легко. Якщо врахувати, що справжній Арієн мріяв про кар'єру в інквізиції і нажив собі ворогів всюди, де з'являвся...

Юйвень пішов до своїх покоїв, а невдовзі повернувся з папером, закріпленим на дощечці, і тонкою паличкою, в якій Андрій впізнав олівець. Нічого собі. Та тут вже є якісь винаходи!
І чи не хтось з Землі їх приніс? «Крейон» французькою і є олівець, це Андрій зі школи пам'ятав. Хоча в класі з біологічним профілем французьку вчили тільки два роки.

Іртай задумався на мить, потім сказав:
- Почнемо з західного крила, туди варто зазирнути в першу чергу. Зі сходами взагалі біда. Юйвень, шао Аруней в кімнаті?

- Ні, зранку я допоміг йому вийти і сісти погрітися на каменях. Так що він недалеко - якщо потрібно буде щось спитати, зможемо підійти.

- З вас, значить, і почнемо. Кімната біля вас?

- Там нікого, зачинена. В наступній живе один шао, він раніше обіду рідко прокидається...

Іртай хмикнув:
- Ну, в нього ще буде час відіспатися.

Андрій майже по-тутешньому прикрив низ обличчя рукавом, посміхаючись. Іртай був у своїй стихії! Де й поділось роздратування на будь-які дрібниці і зітхання: «от якби кайсін...».

- Ось, тут в першу чергу лагодимо. Арієн з Сіном зробили, що могли, але ж людина поважного віку має жити, не боячись щось собі пошкодити. Далі... кімната... ну, Юйвень, в тебе ще непогано, але хай побілять. Скрині можна перенести... Арієн, ти не будеш проти, якщо шао Аруней поживе в наших покоях, поки тут білитимуть?

- Добре, - погодився Андрій.

Відкрили зачинену кімнату, і Іртай забідкався:
- Ох мама моя ящірка! Скільки років сюди ніхто не заглядав? Тут же балки прогнили і дах протікає... чому раніше ніхто не казав кайсін?

Юйвень знизав плечима:
- Думаєш, допомогло б? Як мене сюди відіслали, сказали, мовчати і ні в що не втручатися. Що є, те і є, будь вдячний і за те. Я й мовчав. В тебе ж рідня є, а в мене нікого в цілому світі нема. Не виганяють, не перепродають, вже добре.

Андрій обернувся до старшого слуги, прочитав ім'я на жетоні і спитав:
- Чан, а чому ніхто не говорив про те, що шао, які не сподобались повелителям, можна було б видати заміж за когось іншого? Принаймні тих, хто ні в чому не винен. Молоді ж, здорові хлопці, і замкнені тут, не бачать білого світу, курять зелень...

Чан подивився на нього вже знайомим поглядом, наче чи то на нерозумну дитину, чи то на божевільного:
- Шао Арієн, це ж звичай! І, пробачте, не вам, чужинцю, його міняти.

Іртай діловито обірвав розмову:
- Арієн, скрині треба розібрати. Чим можна скористатися, відкладаємо, ціле окремо, те, що треба лагодити, окремо. Зроби поки що це, ми з Юйвенем пройдемося далі.

Андрій взявся до роботи. Все це нагадувало йому дитинство, коли він допомагав бабусі з дідусем прибирати в домі. А коли білили, пахло різкувато, зате потім кімнати були такі чисті, світлі...

Він знайшов рулони тканин, простих, але доволі міцних - ці ще довго будуть триматися, згодяться. Окремо відклав мішечки і баночки для трав і ягід. В іншій, меншій, скрині лежав всякий непотріб - зламані трубки, ні на що не придатні клапті, якесь лахміття... Андрій виніс сміття з кімнати, щоб слуги забрали.

І так весь день минув в огляді кімнат і обговореннях, хто куди тимчасово перебереться. Виявилось, що Юртан один займає кімнату, якої вистачило б на чотирьох, а мамина царапка Міксен хоче, щоб нарешті щось зробили з вікнами.

І рисовий папір йому не такий, і недостатньо оброблений олією, і дерев'яні рами надто прості, а потрібні складні візерунки, бо це і гарно, і від злих духів захищає.

«Тут і без того роботи непочатий край, а він про візерунки!» - подумав Андрій.
Але краще так, ніж щоб до нього доскіпувались.