9

- Дивно, що ти прийшов, ще й з подарунком... Ван Вейдени ніколи не просили... - мовив шао Луан, але баночку з зу прийняв. - То що ж тебе до мене привело?

Шао Луан сидів на камені, гріючись на сонці. Підставляв обличчя під промені і мружив майже білі очі. Андрію було дивно і незвично не ховатися в тінь у такий спекотний день - але ж нинішнє тіло, мабуть, до цього пристосоване.

- Мене спіткала небесна кара, шао Луан. Я не можу нічого згадати навіть про свій рідний край, а про себе тим більше. А тоді, коли ми всі мінялись дрібничками... шао Юртан сказав про знак шибениці. Іртай розповів мені дещо, але він і сам не знає всього.

- Ти про внука Ірхена з роду Шенлай...- наступну довгу назву Андрій так і не зрозумів. - Знаю їх, вони вірні цій землі, як сірі ящіри. Ні за що не зрадять. Тобі пощастило, що ти подружився з молодшим з їх сім'ї.

- Якби не він, мені було б важко, - визнав Андрій. - Та й він мені повірив не одразу. Коли люди бачать мої очі і волосся, то дивляться як на ту саму бліду поганку, якої я стільки тут висмикав.

Шао Луан гірко посміхнувся.
- На мене дивились так само. Молодший брат його величності навіть говорив, що не буде приходити до палацу, поки за плечем імператора стою я. Хоча я всього лише син ювелірів. І не в пошуках пригод втік зі столиці...

- А чому ж? - спитав Андрій і тут же пошкодував про свою допитливість, бо шао Луан одразу спохмурнів.

- На моїх батьків написали донос в святу інквізицію. Сусід постарався і звинуватив в усіх гріхах. Нібито мої батьки навмисне неправильно влаштували кладку, щоб народився «муж женовидний», джерело розпусти. І нібито батько привласнив дорогоцінний камінь, який йому довірив замовник. І нібито... нібито батько з братом робили гріховні прикраси для іновірців. Але це була неправда, я готовий в цьому заприсягтись перед будь-яким богом! - з болем вигукнув шао Луан. - Просто тато з мамою не хотіли видати мою сестру заміж за сина того сусіда. Лісбет любила іншого.

- І невже ніхто нічого не міг зробити?! - не втримався Андрій, хоча здогадався, якою буде відповідь.

- Ніхто. Всі боялись. Я ще не перелиняв втретє, мені було всього п'ятнадцять, - шао Луан зітхнув. - Кат був дуже злий, коли мене привели і кинули до нього в підземелля. Шипів, наче червона змія... а тоді сказав, щоб я мовчав, якщо хочу вижити. Він дав мені випити трунок, який занурює в глибокий сон. Сказав: «я збрешу, що в тебе від страху зупинилось серце... а тоді одна людина тебе вивезе звідси».

- Ого! - видихнув Андрій.

Це нагадало йому, як коли він був малий, бабуся дивилась фільм про Анжеліку. Саме таким чином врятувався Жофрей де Пейрак.

- Звісно, він зробив добро не за просто так, - Луан опустив погляд. - Я прийшов до тями в каравані торговців рабами. І купець сказав мені, що я ласий шматочок, нічого, що з Таміду. «Захочеш жити - забудеш всю ту вашу маячню про віру. Навчишся розважати старшого або жінку, і якщо будеш слухняним, потрапиш у дорогий веселий дім».

- От гад! – Андрій стиснув кулаки. 

- Мені взагалі не хотілось жити, - трохи відсторонено продовжив Луан. - Я і за життя не тримався, не те що за віру. Мене назвали цим іменем - я не заперечував. Пробував відмовитися від їжі - мене змушували. Привезли до веселого дому і стали вчити... я кілька разів спробував втекти... не до когось, не кудись... просто сподіваючись, що мене заб'ють до смерті. Все ж я не міг сам заподіяти собі смерть... бо мені завжди казали, що це погубить душу.

- А що було потім? - видихнув Андрій.

- Мене виставили на торги. І купив мене сам спадкоємець престолу... привів мене в гарем і сказав, що я можу просто жити під його захистом, - шао Луан стиснув баночку з ласощами в руках. - Він нічого від мене не вимагав... оточив мене турботою... він не говорив про доброту до ближнього, як говорить проповідники в Таміді... але його вчинки говорили більше, ніж слова.

Запала тиша. А тоді шао Луан задумливо мовив:
- Ти хочеш знати, що таке віра в Таміді... колись вона була порятунком. В церкві щороку на різдвяній проповіді нагадували, що до того, як Тамід осяяло світло істинної віри, тут були бідні землі і дикий народ, який жив в хижах, боявся повеней і жив у чварах через молодших. Бо кожен рід хотів загарбати собі побільше молодших, щоб було кому берегти кладку, вирощувати старших і дівчаток, слідкувати за тим, щоб діти росли здоровими. Але потім молодшим веліли доглядати за кладкою так, щоб старших народжувалось більше.

- М-да, про попит і пропозицію тоді і не чули, - пробурмотів Андрій.
Хотів додати, що про демографічну кризу теж, але тут таких слів не знали.

Але ця ситуація з молодшими нагадала йому рідний світ і те, як в країнах Азії спочатку всі сім'ї прагнули, щоб народжувались хлопчики, а потім постало питання - а де ж шукати для них дружин...

- Не знаю, до чого тут попит... - шао Луан зітхнув. - Так от, в одній з найсильніших сімей того часу народився спадкоємець, якому було видіння. Він сказав, що істинний Бог послав його в ці дикі краї, щоб врятувати людей і їх безсмертні душі. І навчив спочатку свій клан, а потім і всі інші, будувати житло, використовувати сили природи собі на користь. Він оголосив, що існування молодших - помилка природи, бо якщо дітей народжує жінка, то вона повинна дбати про їх тіло і душу. Він саме так і називав появу дітей на світ, народження. Ніхто не знає, чому, і чому він казав, що жінка народжує. Скинути плідне яйце, це ж тільки половина шляху. А далі ж треба зберегти кладку, щоб вилупились діти. Ніхто не знає, як звали першого короля Таміду при народженні, але коли він проголосив створення королівства і сів на трон, то назвав себе Яковом першим.

- Отакої!.. то значить, все створив він?

- Так. Король Яков створив писемність і написав священну Біблію. В ній говориться про те, що в далекій країні, якої і на картах мандрівників немає, син божий прийняв кару і був розп'ятий на хресті за порятунок всіх людей, які були до того і будуть після. Але... в проповідях говорять, що він загинув за прощення для всіх... а Церква чомусь нікого не прощає, - шао Луан знову помовчав, а тоді мовив: - Я ніколи не думав, чому. З мене зняли хрест ще тоді, в каравані, і відтоді я не молився нікому. Просто бував на церемоніях.