8

Він майже не пам'ятав, як минула решта часу, поки вони з Іртаєм не повернулися до своєї кімнати. А тоді опустився на циновку, обхопив коліна руками і спитав:
- Іртай, а що ще ти знаєш про Північ? Юртан щось говорив про знак шибениці, як це?..

Іртай потягнувся і сів, спершись спиною об стіну.
- Те знаю, що і всі... я там не бував. Тільки чув розмови батьків і інших шао. Може, щось з того і плітки... але ваших мало хто на континенті любить.

- Це я вже сто разів чув, - поквапив його Андрій. - За що саме?

- Вони вважають себе вищими за всіх. Коли приїжджають посли, у них завжди такий вигляд, наче навколо них один бруд і вони бояться зіпсувати собі одяг. І вони не хочуть відвідувати наших храмів... - Іртай зробив паузу, замислився. - От більшість шанує Праматір-Ящірку, бо з її яйця вийшло все живе, ну і є свої місцеві божества. Ти ж книгу про подорожі читав? Там багато що є.

- Ага, тільки не про Тамід.

- Ну от, бо туди не люблять подорожувати, - підтвердив Іртай. - Торгівля в основному через Астаро йде. Ті, звісно, дорого беруть за послуги... але краще так, ніж потрапити в лапи святої, як там її, ін-зи-ції і згоріти на багатті.

Андрій зблід:
- Що?! В них є інквізиція?!

- Мало того, що є, ходили плітки, що ти хотів туди на службу, - фиркнув Іртай. - Зараз я не знаю, вірити чи ні, але розказував Юртан, а Юртану розказував шао з гарему його батька... а тому розказував шао, який заміжній за воїном з армії Ар-Лана... той воїн охороняв тебе в дорозі.

- Угу, - мугикнув Андрій. - Місцева служба новин, ШШС.

- Що? - здивувався Іртай.

- Шао шао сказав. Ваш спосіб дізнаватись, що в світі твориться.

Іртай засміявся.
- А кому ж ще дізнаватись і зберігати? Жінкам? Не сміши мене. У них одна справа - битися і освоювати нові землі. Ну і скидувати плідне яйце, але то таке. Місяць виростити, скинути, а вже дбати про кладку - справа молодшого.

- Ясно, - Андрій кивнув. Тобто, тут роль жінки зовсім інша. Цікаво, звісно, чи це суспільство, чи гормональний баланс... але поки що не до того, треба з'ясувати все, що стосується виживання. - Ти про храми казав.

- Ну от... коли наші посли бувають в інших державах, то приносять жертву місцевим богам. Квіти, наприклад, чи фрукти, чи запечене м'ясо їстівних ящірів. Так само і наші гості, коли приїжджають до нас. А ці... - на обличчя Іртая набігла тінь. - Чужих богів не шанують. Кажуть, що гріх, і один справжній бог - це їхній. Бо врятував світ, прийнявши смертну кару за всіх.

І Іртай витягнув зі своєї скрині дві дерев'яні шпильки і склав їх на покривалі.
- Ось, іди ближче і глянь сюди. Це їх знак. Такі крихітні штуки вони носять на шиї. З тебе, мабуть, спадкоємець в гніві зірвав.

Андрій наблизився... глянув... і осів на землю.
Знак був справжнім християнським хрестом!

- Що з тобою? - занепокоївся Іртай і допоміг йому пересісти на циновку. Склав шпильки на місце. - Тобі зле? Чи це якась ваша магія?

- Як мені поговорити з шао Луаном? - прошепотів Андрій. - Він же з Таміду, він знає більше...

Іртай задумався, накручуючи прядку волосся на палець.
- Треба подумати... знаєш що? ти трохи заробив на зелені, можеш послати слугу в місто, щоб купив баночку зу. Від такого подарунку не відмовляються, особливо ті шао, які старші.

- А чому?

- Зу - це такі сині комахи, в вас вони не водяться, вони живуть тільки там, де жарко. Якщо їх їсти живими, додається сил, кістки на погоду не ниють, спиться краще, - пояснив Іртай. - Тому ті, хто старші, їх люблять. А відвар з зу - дуже сильне знеболююче. Ним лікують, коли відновлення порушується, або при опіках, або якщо линька проходить з нестерпним болем.

- Живі комахи! Як таке можна їсти?! - Андрій закрив рот рукою.

- Ти такий дивний... - Іртай похитав головою. - І як ти витримуєш на самих рослинах і грибах? Мені сира риба ночами сниться... і шши...

- Шши?

- Дрібні змійки, у них солодке м'ясо.

Андрій задумався:
- А вони теж такі дорогі, як сира риба?

- Це можна собі дозволити... - Іртай прикрив очі. - Але краще я зараз потерплю, зате зможу дати гроші кайсін...

Ну от, знову... Андрій закотив очі.
- Я попрошу Сіна купити тобі шши. Тільки допоможеш мені заговорити з шао Луаном?

- А що тут домовлятись, від зу він не відмовиться, - безтурботно відповів Іртай. - Він же тут найстарший. Мабуть, старший за шао Арунея років на п'ять, але не точно. Теж у гаремі діда спадкоємця був.

- Мила звичка у їх роду, викидати старе подружжя, як непотріб, - обурився Андрій. - І от так тобі треба туди в гарем? Побудеш там, поки молодий, а почнуть очі світлішати, знов сюди. То для чого старатись?

- Ні шао Аруней, ні шао Луан законним подружжям не були, тільки наложниками. І обидва невисокого роду, - заперечив Іртай. - Чому сюди потрапив шао Аруней, ніхто не знає, а шао Луана... тодішнього імператора рада змусила вислати, бо Тамід на наші землі зазіхав. І ніхто не хотів, щоб поряд з володарем був північанин, - Іртай зітхнув. - Кажуть, імператор дуже любив Луана, до останнього не міг прийняти це рішення... але скільки вони були разом, стільки всі, абсолютно всі хотіли їх розлучити. Луану не довірили берегти кладку, навіть ту, що робилася на молодших. В його оточенні постійно були люди мого діда, просто на всякий випадок... ну, ти розумієш.

- Він про це знає? - насторожено поцікавився Андрій. - Але ж я так розумію, ви непогано спілкуєтесь...

- Здогадувався, що за ним дивляться, але не думаю, що знав точно, хто. Але ж це само собою зрозуміло, оточення правлячого роду, справа серйозна... а моя сім'я завжди стоїть за плечем... - і тут Іртай засумував: - А от я імператору не сподобався. Його на щось незвичне потягнуло.

Ну окей. Хай їх там, нагорі, тягне на незвичне. А тут аби прожити життя нормально. Як то кажуть, подалі від начальства, поближче до кухні.
Тут би з більш суттєвими проблемами розібратися.
Однак справи тут робились повільно.