7

Через кілька днів в погожий час по обіді слуга виніс великий низький круглий столик в тінь старого дерева біля бесідки, і Андрій з Іртаєм розклали блискучі дрібнички. Невдовзі стали збиратись шао, і в Андрія зарябіло в очах від пістрявих вбрань і блиску прикрас. Більшість юнаків були місцеві, з темним волоссям і косими очима, як в китайців чи корейців. Натовп розступився, коли підійшов білявий шао, спираючись на тростину - напевно, це був той Луан, про якого розповідав Іртай. Трохи далі видно було світло-русу і руду голову.

Шао перемовлялись, щось цокотіли між собою, підсміювались над простим одягом Андрія і тим, що він гребеться в саду замість того, щоб спати, пити, наряджатись і курити зелень. Міксен одразу ж знайшов свої браслет і шпильку, і з визгом вчепився в них. Фейхен так зрадів, знайшовши свій ланцюжок, що навіть дістав з кишені в рукаві невеликий мішечок з зеленню:
- Тримай, це тобі.

- Дякую, - сказав Андрій. - Але я не курю, - і вигукнув:- Хто буде мінятись?

- Я!

- Ні, я!

- Я перший сказав!

- Хто більше дасть?

Трава викликала ентузіазм, гідний кращого застосування. І врешті-решт гаманець Андрія поповнився срібною монетою. Ще кілька мідяків він заробив на трубці для куріння.

Обмін йшов доволі бадьоро, поки не почувся стукіт черевиків на дерев'яній платформі.
Іртай смикнув Андрія за рукав і прошепотів:
- Юртан іде. Зараз почнеться.

Натовп розступився знов. Стало тихше. І Андрій одразу зрозумів: це наближається набагато серйозніша проблема, ніж мамина царапка Міксен з компанією.

Шао Юртан носив волосся зібраним у вузол, такий тяжкий, що здавалось, якщо його розпустити, темна хвиля впаде аж до п'ят. Зачіску притримували золоті шпильки з витонченими прикрасами-метеликами. «Невже йому не важко? У мене від такої конструкції голова відвалилась би» - подумав Андрій. Тонкі риси обличчя підкреслював макіяж - на відміну від багатьох інших шао, акуратний і не розмазаний. Поверх чорного пао Юртан вдягнув попелясто-рожевий жакет, того самого відтінку, який викликав таке жадання і заздрість у жителів палацу. Блиснули металеві накладні нігті, прикрашені ланцюжками, і шао Юртан витягнув з рукава довгу тонку курильну трубку з темно-червонуватого дерева. Але не для того, щоб закурити, а щоб вказати на Андрія:
- І це те бліде нещастя, з яким одружився Шенчжень? Політика вимагає надто серйозних жертв...

- Як бачиш, навіть заради політики він недовго мене терпів, - Андрій прямо, без страху, глянув на нього.

Шао Юртан підійшов ближче. Кінчик трубки злегка торкнувся шиї Андрія.
- Аж дивно, ти не носиш знак шибениці, на якій розіп'яли вашого бога. А мені казали, ти всіх в гаремі називав поріддям гріха...хотів заради своєї віри потопити нас всіх в крові. І що, тепер навіть не носиш на собі ваш знак? Поводишся, як один з нас?

Андрій відступив на крок.
- Що?!

Червоні очі Юртана дивились на нього з гнівом і підозрою.
- Не прикидайся. Я знаю, хто такі люди з Півночі і на що вони здатні.

- Юртан, він справді втратив пам'ять, - м'яко сказав Юйвень. - Він навіть не знав, як виглядає старість! І цілком серйозно питав, чи шао Аруней був у гаремі спадкоємця.

Юртан засміявся.
- Вирішив вдавати з себе юродивого чи одержимого? Всі ці штучки на мене не подіють.

- Який розумний, ну просто гравець в престоли, - хмикнув Андрій. - Що ж така дорогоцінність робить серед нас?

Але питання, яке вибивало з колії більшість шао, на Юртана не подіяло.
- Не тобі в мене питати, бліда поганко.

- Послухай, я справді не пам'ятаю нічого до того, як прийшов до тями тут! - Андрій підвищив голос. - Мене влаштовує жити тут і займатись садом. Нам з тобою немає що ділити.

Кінчик трубки шкрябнув по його щоці, не те щоб боляче, але принизливо.
- Я і не збираюсь ділити. Просто, якщо ти знову спробуєш щось втнути, тобі не жити.

Юртан швидко розвернувся - і як йому це вдавалося в туфлях на такій платформі! - і пішов.

Андрій усміхнувся:
- А гонору!.. по ходу, він дуже переживає через свій малий зріст.

Фейхен підійшов ближче до нього і, схиливши голову набік, подивився так уважно, ніби хотів сказати: «ти що, смерті не боїшся?». Але вимовив:
- Ти розумієш, якого ворога собі нажив?

Андрій знизав плечима.
- Він же і так ненавидить всіх, хто з Півночі. Хіба я міг би якось його переконати?

Фейхен вигукнув:
- Ти не розумієш! Юртан був першим коханням спадкоємця!.. він через це сюди і потрапив... бо був заміжнім за імператором, а посмів... його ледь не засудили до страти... але його мати такого роду... що імператор не зважився підписати вирок! Ти сам бачив, йому з дому прислали попелясто-рожевий жакет...

Цокотіння про барахло Андрій пропустив мимо вух. В голові шуміло. Від того, що сказав Юртан, його тіпало.

«Шибениця, на якій розіп'яли вашого бога» - ця фраза віддавала турецькими серіалами про бранку в гаремі султана... саме так говорили середньовічні мусульмани про християнські символи. Але звідки б тут бути християнству?! Це ж зовсім інший світ. Тут навіть птахів немає - замість них дрібні літаючі ящірки. Замість коней - їздові ящіри (це він вже чув з пліток). Тут все, все не таке! Тоді звідки ж?..