6

- Що сталось? - спитав Андрій, підійшовши ближче.

- А тобі яке діло, бліда неміч? - скривившись, перепитав Фейхен.

Незнайомий шао, на диво акуратний на вигляд, порівняно з більшістю, неохоче, але все ж відповів:
-Шао Аруней підвернув ногу. Сходинка прогнила, і провалилась, коли він наступив.

- Можна, я допоможу?

- Шао Аруней, не вірте йому! - тут же проверещав Фейхен. - Цим гадам з півночі довіряти не можна.

Той юнак, який нормально заговорив з Андрієм, сказав:
- А як ти тут допоможеш? Хіба що ми вдвох можемо допомогти шао Арунею повернутись до своїх покоїв. Ну, а тоді він чекатиме, поки суглоб сам стане на місце.

- Як це, сам? - здивувався Андрій, підійшов, акуратно розв'язав шнуровку на доволі високому чобітку, обережно зняв взуття з ноги постраждалого, стараючись не завдавати болю. Прощупав суглоб, а тоді вправив і попросив:
- Є щільна тканина, перев'язати? Все добре, але днів сім-десять ногу треба щадити.

- Хай слуга збігає, - Фейхен голосно свиснув, і на свист з'явився високий худий хлопчина. - Ей, ти. Хустку, і швидше.

- Дивно, так швидко і майже не боляче... - видихнув шао Аруней. - Юйвень, допоможеш мені дійти? Я хочу посидіти погрітися на сонечку.

Андрій і Юйвень вдвох допомогли йому. А тоді слуга приніс хустку, і Андрій зробив тугу пов'язку.
- Ви все ж не вірте йому! - прошелестів Фейхен. - Всі ж чули, чому він сюди потрапив.

Андрій уважно подивився на нього.
- А от я ще не знаю, чому тут опинився ти. Трохи несправедливо, тобі не здається?

- Ну, припустимо, як всі! - огризнувся Фейхен. - Імператору не сподобався. Тобі яка справа?

- Та ніякої, - Андрій знизав плечима. - Ти ж не золота монета, щоб всім подобатись.

Аруней і Юйвень засміялись, і Фейхен, щось зло прошипівши, швидко пішов геть.
Андрій зітхнув.

- От сходи треба полагодити... я знайду Сіна і скажу, щоб приніс мені інструменти.

Шао Аруней уважно подивився на нього.
- Ти поводишся зовсім не так, як про тебе розповідали. І взагалі, дивно, щоб нащадок королівського роду мав бажання працювати в саду і лагодити сходи.

Андрій напружився.
Що гірше - що його прийматимуть за справжнього Арієна (на якого у більшості не те що зуб, цілий бивень), чи запідозрять підміну?..

Якось не хотілось на власному досвіді з'ясовувати, є тут інквізиція чи ні.

- Вищі сили мене покарали, шао Аруней. Я втратив пам'ять, - нарешті сказав він. - Значить, повинен служити іншим.

Шао Аруней уважно подивився на нього. Андрію стало трохи не по собі від того, якими світлими, майже білими були ці очі з вертикальними зіницями.
- Що насправді сталося між тобою і спадкоємцем, хлопче? Те, що я чув з пліток, на нього не схоже точно. На тебе - не знаю, бо про тебе я тільки чув, і про Тамід знаю тільки те, що Луан розповідав.

- Ви були у гаремі спадкоємця? - спитав Андрій.
Обидва шао засміялись, і сміялись довго, поки дихання не перехопило, а тоді, глибоко вдихнувши і видихнувши, шао Аруней сказав:
- Значить, ти справді втратив пам'ять, а не прикидаєшся. Не знати того, що всі з дитинства розуміють!..

- Е? - не зрозумів Андрій.

Юйвень відповів, наче нетямущій дитині:
- Ти що, не зрозумів, що шао Аруней не міг бути у гаремі спадкоємця, бо за віком в діди йому годиться! Вже щоб молоду людину від літньої не відрізнити, як це треба головою вдаритись. Коли людина починає старіти, світлішають очі, сповільнюється відновлення тіла - що за п'ять днів саме стало б на місце чи загоїлось, нитиме всі десять-п'ятнадцять. Ну, і тоді людина більше хоче спати або грітися на сонці. А от коли дід чи баба три доби спить, одну ні, і так далі, це вже сім'я знає, що треба готуватись до прощальних обрядів.

Андрій придивився уважніше. На перший погляд обидва шао виглядали однолітками. Жодної зморшки на світло-золотистій, наче трішки засмаглій, шкірі, гладенькі доглянуті руки, довге темне волосся, витончені фігури. Але у Юйвеня очі були золотисто-карі, у Арунея - вилинялі майже до білизни.
І так, казали ж, що йому після вивиху відновлюватись довше.

- Але ж ти пам'ятаєш, чим так розгнівав його високість, чи ні? - продовжив допитуватись шао Аруней.

- Мені сказали, нібито я пробував втекти... а я сам пам'ятаю тільки удар і біль, а отямився вже тут, в Холодному палаці. Нічого не поробиш, що сталося, того не зміниш, - Андрій похитав головою. - Краще скажіть, може, вам чимсь ще допомогти?

- Якщо знайдеш насіння золотянки, поділишся зі мною, я ці квіти люблю, - відповів шао Аруней. - А більш нічого мені, старому, і не треба.
Андрій пообіцяв.

Але у нього залишилось відчуття, що шао Аруней не такий простий, як здається.

Дні минали тихо і одноманітно. З самого ранку, поки людей було менше, Андрій працював в саду. Іртай звик до цього і навіть став допомагати, а трохи пізніше до них приєднався Юйвень. Того, як виявилось, подарував спадкоємцю посол з міста-держави Астаро. Але спадкоємець їм не довіряв, і тому, потримавши молодшого в гаремі два роки для пристойності, відправив у Холодний палац. Втім, Юйвень і не переймався, що бачив спадкоємця тільки кілька разів, і то здалеку. «Принаймні, мене не перепродали далі, цього вже достатньо».

Коли в скрині у Андрія накопичилось чимало камінців, скляних намистин, полагоджених прикрас і всяких дрібничок, Іртай запропонував послати слугу запросити всіх шао зібратись біля блакитної бесідки, щоб ті, хто загубили прикраси, могли знайти свої... або вибрати щось собі до смаку з того, що ніхто не впізнає.

Андрій з радістю погодився - ідея нагадала йому гаражні розпродажі з американських серіалів. Але разом з тим закралася тривога: з ким ще доведеться познайомитись, і що ще йому розкажуть про «його»  минуле?