4

Перепочивши, Андрій насмикав ще синьої «кропиви», акуратно склав окремо, щоб віддати Сіну, коли той повернеться забрати бур'яни. Клумба потроху звільнялась від зарослів, і, на свій подив, Андрій знайшов там чимало дрібничок, забутих або загублених, та так і похованих в густій траві. Гудзики, крихітні блискучі камінці, шпилька, з якої випала частина скелець, браслет без застібки... все це Андрій відніс в кімнату і склав у скриню. Можна відчистити, подивитися, що з цим краще зробити, або у Іртая спитати, що і як можна полагодити. Раптом ще й знайдеться власник шпильки і браслета. Може комусь були дорогі ці речі і він вже втратив надію їх знайти.

По обіді працювалось вже не так спокійно і мирно. Тільки-но Андрій схилився, продовжуючи висмикувати крихітні, але чіпкі паростки, і обережно нащупувати, чи нема в землі ще яких дрібничок, його змусив обернутися різкий, пронизливий окрик:
- І що я бачу! Північна гадюка виповзла зі своєї нори.

Андрій обернувся. На ганку стояв високий юнак з розкішним, довгим, майже до п'ят волоссям, яке вкривало плечі й спину, наче важкий блискучий плащ, тільки від скронь були заплетені дві вузькі коси, які ніби замість обруча не давали пасмам лізти в обличчя. Їх скріплювала важка золота заколка з червоними каменями. Ляльково-красиве обличчя було б майже бездоганним, якби не блідо-лілові сліди розмазаних тіней і розмита темна лінія в кутку лівого ока. Презирливо скривлені губи були підфарбовані криваво-червоною помадою, але фарба частково витерлась. Здавалось, що красунчик вчора ліг, забувши зняти макіяж (дівчата не схвалили б). Темно-синій зі срібним шиттям халат з високим коміром теж виглядав пом'ятим, наче в ньому спали. В руці з довжелезними нігтями на мізинці і безіменному пальці - інста-діви в Андрієвому рідному світі розорились би платити за таку кількість акрилу - юнак тримав кругле віяло з вишивкою. Аксесуар колись явно був дорогим, але зараз біля самої рамки зяяла вузька діра з кошлатим краєм.

За спиною шао з віялом стояли двоє менш розкішно вбраних хлопців, але з таким же поєднанням дорогих, але м'ятих речей і з блідими обличчями й підпухлими повіками, які видавали нездоровий сон і схильність до «веселих» речовин.

- Я заважаю? - вдавано спокійно поцікавився Андрій. Те, що тут сваряться і б'ються через будь-яку фігню, він чув не раз, але самому встрявати в чвари не хотілось. Він тут чужинець, і хай в Холодному палаці живеться не ідеально, це все ж якийсь дах над головою, а не опинитись на вулиці в місті, якого не знаєш, і де в тобі вже через зовнішність бачитимуть ворога.

- Вже тим, що вилупився з переношеного яйця, син п'ятиногої ящірки! - прошипів заводій компанії. - Ти ще питаєш! Як низько схилився... може тобі допомогти і як слід повозити твоїм блідим зміїним писком по пилюці?

Андрій хмикнув:
- І дозволь спитати, в якому вельмишановному роді шао вчать говорити, як торговців на базарі? Чи не за язичок ти тут опинився?

Наче червоно-чорна блискавиця майнула, Андрій ледь встиг перехопити тонке, як в дівчини, зап'ястя. Хоча довжелезні кігті обличчя трохи зачепили.

- Нахааба! Як воно так сміє з шао Міксеном з роду... - прозвучала якась довга цокаюча назва.

Приятелі Міксена кинулись йому на допомогу, і Андрій відпустив його.
- Полегше! Я нікого не бив. Хоча якщо троє нападають на одного, доведеться оборонятись і без правил, тоді вже не ображайтесь.

Міксен боляче смикнув його за волосся.
- Тебе взагалі слід було забити палицями до смерті, а не відправляти сюди! Його високість надто милосердний.

Нічого собі милосердний - справжньому Арієну якраз до смерті і дісталось.

- Я думав, якщо ти з шановного роду, з тобою говорити можна! - він підвищив голос. - І може ти забув, то я нагадаю: я Арієн Ван Вейден, єдиний молодший з кладки від короля Таміду! Навіть в падінні я син Харменса Ван Вейдена, і по крові ти не маєш права вимагати, щоб я схилився!

Андрій видихнув. Правду кажуть, що в екстремальній ситуації згадаєш що завгодно. Навіть той шлак, що дівчата дивились, щоб на нічній зміні не заснути, став в пригоді.

Андрій знову перехопив його руку і трохи натиснув пальцем так, як колись вчили старші колеги, коли показували, як себе захистити, раптом якась юна гопота почне буянити. Щоб і зупинити, і не було потім скарг, що такий-сякий черговий лікар не дотримав правил і образив мамину царапку, а бідна дитина такої дрібнички хотіла, всього лиш покурити в палаті...

Шао в зеленому халаті скривився:
- Міксене, а справді, раптом нам ще перепаде через цього вилупка? Все ж він королівської крові. Ходімо краще покуримо.

Міксен витягнув з рукава довгу трубку і повертів її в пальцях.
- А все одно мене ця тварюка дратує.

- Давай я тобі в «зелень» пилок рожевої кульбаби додам, - запропонував шао в блідо-блакитному вбранні.

В очах Міксена блиснув жадібний вогник.
- Ооо, Фейхене, ти купив?

- Для тебе з Лішаном теж. Давай, подивимось, чого це стерво добивається. Може він думає, що якщо буде прикидатися хорошим хлопчиком, кайсін на нього так зверне увагу, без грошей? Не знаю чи так воно буває в Таміді, але хай він повертається в пилюці. Хай побачить, що не вийде звідси, навіть якщо через все Заборонене місто на колінах проповзе.

Андрій пробуркотів:
- Вам самим що, подобається курити в пилюці і серед руїн?

Міксен набив трубку, запалив і видихнув дим Андрію в обличчя.
- Не твоя справа, виплодку!

По саду поплив рожевий дим, який пахнув ягодами і трохи лимоном. Нічого неприємного, навіть нагадало про подіки, які курили колеги.

Андрій поволі продовжив працювати на клумбі. Диму було наче від чималенького багаття, та він нічого, крім запаху, не відчував.

А от хлопців явно розвозило. Вони сміялись, перекидувались уривками фраз так, як часто роблять люди, коли вже провели разом в замкнутому просторі не один рік і знають наперед, що скаже співрозмовник.