3

Минув ще день, і ще, а дивний сон все продовжувався! І Андрій вже втрачав надію повернутися у рідне, хай і хворе, тіло і продовжити хоч якось вирішувати проблеми у своєму світі. Коли ця думка вдарила його, наче блискавка, йому захотілось щось розбити, або закричати, або напитися до відключки... але в його з Іртаєм кімнатці і жбурлятись не було чим, кричати теж було не варіант - якщо це дійсно нове життя, від якого не відвертишся, краще не налаштовувати сусіда проти себе. А алкоголю у Холодному палаці не подавали.
Засада, куди не кинь!..

Тоді він згадав про сад, зарослий, занедбаний, з бесідками, у яких хтозна коли прибирали, облізлими лавками і алеями, по яких важко було пройти, не спіткнувшись об камінь. Наче не сад при палаці, а парк у якомусь обласному центрі дев'яностих, не вистачає тільки агресивних підлітків з банками енергетички.

І за сніданком він спитав Іртая:
- Слухай, а чому в нас сад такий... недоглянутий? Ти казав, після пообіднього сну там прогулюються інші шао. І слуги тут є, хтось же готує і приносить нам їжу. Невже нікому не хочеться жити в чистоті, ходити по гарному саду?

Іртай знизав плечима.
- Кому воно потрібно? Завдання слуг - щоб ми тут з голоду не подохли. Ну і щоб у палаці було хоч відносно чисто. Все інше... якось так. Кращі слуги все одно не тут, а в палаці імператора чи спадкоємця.

Андрій здивувався:
- Ти ж сам казав, що молодші мають підтримувати дім у порядку, керувати слугами. Скільки тут таких, як ми з тобою? І всім все одно?

- Ну і добре ж тебе його високість по голові побив...такі питання задаєш! – фиркнув Іртай. - Хіба досі не зрозумів, що з Холодного палацу виходу нема? Нікому ми не потрібні, навіть самим собі. Я тримаюсь, бо ще хочу дати хабаря кайсін, щоб вона запропонувала мене принцу, раз я його батькові до душі не прийшовся. А ті, від кого всі члени імператорської родини відмовились - ну чого їм сподіватися? Курять «зелень», пліткують, ворогують одне з одним через дрібниці. Буває, що б'ються. Є ще зовсім старі шао, тих відправили сюди не знаю вже при кому, одразу як втратили бадьорість. Тим взагалі аби тільки віку дожити в чистоті і щоб годували. Багато їм треба?

- Але ж мені не заборонять, якщо я захочу навести тут хоч якийсь лад? - Андрій обвів поглядом облізлі стіни. - Та й тут не завадило б хоча б побілити. У всіх в покоях таке?

- Не знаю, я ні до кого в гості не ходжу. Карати тебе ніхто не буде, шукаєш собі роботи, твоя справа. Якісь лопати і сапки залишились десь в коморі, один старий шао дуже любив доглядати за рослинами. Та він давно помер...

До цього часу Андрій рідко виходив з покоїв, і то тільки разом з Іртаєм і коли ніхто по палацу і саду не гуляв. Сам же він плутався у будівлі, схожій чи то на мурашник, чи то житло гнома або хобіта. Пройшовши через кілька порожніх вузьких коридорів, він нарешті зустрів невисокого поголеного налисо чоловічка в просторих сірих кофті в штанах, схожих по крою на санітарську форму, і з ланцюжком з металевим жетоном на шиї.

- Сін? - прочитавши ім'я, покликав Андрій.

- Що бажає шао? - відгукнувся слуга.

- Покажи мені, будь ласка, де тут комора зі знаряддям для роботи в саду.

Сін здригнувся і зробив крок назад, втягнув голову в плечі, наче боячись, що не так почув, не зрозумів і зараз буде покараний. Мабуть, чутки про жорстокого північанина дійшли до нього, і чи не в перекрученому вигляді.

- Хочу почати наводити лад в саду, - терпляче пояснив Андрій. – «Білою поганкою» все заросло.

Слуга вклонився.
- Сін все принесе у внутрішній дворик, а під вечір забере назад.

- Тут є місця, куди мені не можна? - уточнив Андрій.

- О ні-ні-ні, в палаці все для молодих паничів! Просто шао з півночі тут недавно, не знає місць... раптом зіткнеться з шао Юртаном, а той ненавидить північан, у нього батьки загинули на війні... раптом паничі не дійдуть згоди, а кого каратиме шановна кайсін? не їх, звісно!

- Добре, не бідкайся, я зрозумів, - Андрій кивнув. - Постараюсь не потрапляти шао Юртану на очі.

Разом зі слугою він вийшов у внутрішній дворик, і з того й вирішив почати. Бо навіть на сходах на ганку де-не-де попроростали рожевуваті у формі зірок квітки. Такі ж квітки пробивалися у щілинах між камінням, а обриси клумби у центрі тільки вгадувались - білою округлою плямою зарослів бур'янів.

В дитинстві на літніх канікулах Андрій допомагав бабусі доглядати за садом, ходив з нею на город, така праця була йому звична. От тільки шкода, тепер він був не у своєму тілі, звичному до роботи, а в худорлявому тільці шао Арієна, тоненькі ручки якого не тримали нічого важчого за пензлик для письма. Цими пальчиками не дуже зручно було навіть бур'ян рвати. Спина і коліна теж були не дуже раді простій селянській роботі. Сонце нещадно пекло в голову - і, здається, вдома бідолаха Арієн до спеки не звик.

Проте Андрій просувався мало-помалу, час від часу даючи собі перепочити. Він же не намагався комусь щось довести - просто не в його звичках було не робити зовсім нічого. Одна справа, після виснажливої роботи позалипати в тікток на вихідних або з'їздити у відпустку полежати на пляжі. Але провести решту життя так, як розповів Іртай про інших мешканців палацу?

Скільки років новому тілу, Андрій точно визначити поки що не зміг. В Імперії, де молодших видавали заміж або продавали в дім утіх, віком згоди вважалось «після третьої линьки», тобто у вісімнадцять років (перша відбувалася в шість, друга в дванадцять; після другої до молодшого вже могли прийти на оглядини, поцікавитись, наскільки вродливий, чому навчився, якої вдачі, могли засватати, щоб зарані домовитися з родиною про вигідну угоду, але зі шлюбом все одно чекали до третьої).

Тобто, якщо судити по імперським міркам, вісімнадцять Арієну було точно, раз його не просто просватали і змусили підписати шлюбну угоду, а привезли до чоловіка, який очікував здійснити своє право. Але у Таміді шлюбів між старшими і молодшими не було, молодших віддавали церкві, рідше робили з них компаньйонів-вихователів дітей, доглядальників за літніми хворими родичами. Щось на зразок приживалок у романах дев'ятнадцятого століття, де обов'язково фігурували стара діва - тітонька або вічний холостяк дядечко, головним для яких було щастя племінників. І таким чином, Арієну могло бути як вісімнадцять, так і трохи більше.