2

Що ж. Для початку він допив теплий напій з пряним імбирним присмаком, уважно обвів кімнату поглядом. В ногах кожного вбогого ложа стояла проста скриня для речей.  Грубе дерево, залізні накладки, потерті кути - такі Андрій колись бачив у краєзнавчому музеї. 

Він підвівся, і рух відгукнувся в тілі тупим болем. Відкрив скриню. Майна опальному жителю Холодного палацу видали небагато: кілька сорочок і штанів на зразок тих, що у фільмах про боротьбу слов'ян з монголами носили монгольські прості воїни, гребінець, дерев'яні шпильки, білі стрічки, дзеркальце, набір для шиття і дві книги. Писемність тут нагадувала клинопис давніх шумерів. Прочитати навіть заголовки Андрій не міг.

Доведеться звернутися за допомогою до шао Іртая, хоч той і не надто радий такому сусіду.
Андрій покрутив у руках дзеркальце з відполірованої міді. На нього глянув миловидний світловолосий юнак з розкішним світлим волоссям і світлими очима... з вертикальними зіницями. Мамочко рідна!

А ще на блідому обличчі переливались всіма відтінками синього і фіолетового синці. Тягнулися по щоці, під оком, вздовж щелепи. Ну хлопче, оце ти когось розгнівав...

Як і очікувалось, на прохання навчити читати шао Іртай відповів черговою промовою про те, скільки неприємностей країна (тут слідувала якась шипляча і цокаюча назва) зазнала від клятих північан і Арієна особисто. Довелось довго вмовляти і пообіцяти взяти на себе прибирання у кімнаті, і віддати одну з стрічок. Але ж знання були того варті.

Писали тут складовою абеткою і по вертикалі, великих літер не було, а імена й географічні назви обводили рамкою, як у давньому Єгипті, тільки тут назви обводили одинарною рамкою, а імена подвійною. Над іменами монархів зображували ще невелике коло, ніби на знак вінця. А кінець речення відділяли галочкою. Призвичаїтися до такого було важко...та принаймні час ішов і було на що відволіктись від болю, який з гострого поступово ставав просто ниючим.

Перша книга виявилась повчанням для молодшого чоловіка... і тут Андрію захотілось вилаятись. 

- Та ну… - видихнув він майже беззвучно. – Вони знущаються, чи що?..

Блін, він потрапив у світ, де крім звичайних чоловіків і жінок були отакі як Арієн і Іртай, красені, яких брали у гареми чи борделі для забави, або видавали заміж, щоб укріпити зв'язки між родинами. Вільна жінка могла сама вибирати пару і бути рівною чоловіку, у гаремах знаті жили рабині і полонянки, зрідка - ті, в кого не було інших здібностей чи вибору, і хто самі згодились проміняти волю на золоту клітку. «Молодшим» же відводилася роль іграшки, забавки і розмінної монети в партіях, які розігрували інші.
І це жахало більше, ніж те, що одностатеві зв'язки тут були нормою.

Самого Андрія не цікавили ні дівчата, ні хлопці. Підліткові закоханості і юнацькі пригоди оминули його стороною, головним в його житті завжди були навчання, а потім робота. Життя без пристрастей цілком його влаштовувало.

Ні, може, колись би він зустрів близьку людину, з якою можна було б розділити інтереси, планувати спільне майбутнє, облаштувати справжній дім... але нікого не траплялося, і він не поспішав.

А тепер проводив пальцем по рядкам, і те, що він читав, вперто не вкладалось в голові. 

Від шао - молодшого чоловіка у гаремі аристократа - вимагалось організовувати світське життя родини, співати, грати на музичних інструментах, займатися рукоділлям, а найголовніше берегти кладку. Бо розмножувались тут люди, як змії - відкладаючи яйця, з яких, в залежності від умов, міг вирости старший, молодший або дівчинка. Спадок родини передавався першій дитині, якщо це був старший або дівчинка, тому завданням шао було від першої кладки отримати старшого або дочку, від другої ж - молодшого, якого можна вигідно віддати заміж. На шао покладався і обов'язок із всіх яєць вибрати ті, які можуть дати здорових і красивих нащадків, знищивши всі інші. Після ретельного відбору від кладки мала з'явитись одна, але досконала дитина.

Причому, традиції від країни до країни відрізнялись. Наскільки зрозумів Андрій, на батьківщині Арієна намагались уникати появи молодших, а тих, які все ж народжувались, віддавали у монастирі, де вчили дбати про кладку і отримувати в залежності від замовлення синів чи дочок. Долею молодших були релігія і служіння. Вихований в таких традиціях юнак, швидше за все, був готовий до обов'язку дбати про кладку, але не до того, що його змусять спати з чоловіком. Чи не через це і почалась історія, яка і привела Арієна у Холодний палац?

День повільно минув за читанням і медитацією. В обід шао-вигнанцям принесли таку ж кашу, тільки з рожевуватим м'ясом, а вечеря складалась всього лише з кількох коржиків і фрукта, схожого на вигляд і смак на мандарин, але яскраво-червоного в золотисту цяточку. Що ж, принаймні порівняно із вихідним на зміні, коли по лікарні чергує головний лікар, і ще й менеджеру з електронної системи не сидиться вдома - хороший відпочинок. Андрій вже не пам'ятав, коли востаннє харчувався не мівіною з холодною кавою, і не один раз на день! Та сама зона комфорту, яку хоч би вві сні побачити.

Але коли на ранок він прокинувся в тій же кімнаті, під те ж, що й вчора, буркотіння Іртая, що слуги ліниві, і чи раптом хто не злодюжка, раптом гроші поклав собі в кишеню, а не шановній кайсін... це було вже трішки не смішно. Навіть якщо припустити, що уві сні час іде інакше і, можливо, вдома зараз минуло години дві... все одно якось не те.

Регенерація в цьому світі і справді була фантастична: якби його так побили вдома, валятися б йому на лікарняному тижні два, тут же про травми нагадували тільки вицвітаючі синці і трохи - біль при надто швидких рухах. Тож, ще не до кінця вірячи, що все це не сон, Андрій їв, дрімав, сходив разом з Іртаєм на прогулянку у сад, зарослий бур'янами, з поламаними лавками, на яких облізла фарба... в саду вони нікого не зустріли - Іртай пояснив, що ходить гуляти тоді, коли інші шао ще сплять, бо не хоче перетинатися з цими вилупками з перезрілої кладки. («І тобі, бліда поганко, не раджу, ти для них – ворог»).