Розділ 5 Його світлість Мирча Ракоці.

Цієї ночі я довго не могла заснути. Мені взагалі було надто важко засинати в незнайомих місцях, а тут ще стільки подій за один день. Хоча завтра я вже буду їхати назад додому. Ви спитаєте чи була я засмучена? Якщо бути відвертою то так. Я була засмучена, хоча ж я весь цей час підозрювала про існування отого мілкого шрифту який ніхто не читає. Я ж не маленька  і розуміла, що нічого в цьому світі так просто не дається. Так буває хіба, що в кіно, в реальному житті все набагато складніше. В реальному житті завжди є мілкий шрифт....

Я прислухалася до завивання вітру за вікном і до гулу генератора , що працював у підвалі. За сусідньою стіною тихо грала музика. Ірка слухала те, що було записане в телефоні, бо інтернету тут не було як і зв'язку. Схоже, що ми опинилися в справжній ізоляції як в отих класичних детективах по Агаті Крісті. 

Я почала занурюватися в теплі обійми сна , як раптом двері в мою кімнату зі скрипом прочинилися і я почула чиїсь м'які кроки. Хтось увійшов до моєї кімнати. Ірка? А можливо Денис? При одній лише думці про хлопця в моєму животі запурхали метелики. Я все ще відчувала його поцілунок на своїх  вустах. Можливо отой поцілунок надав йому хоробрості і він прийшов за чимось більшим? Якби це дійсно було так то впевнена, що я була би не проти. 

Той хто увійшов до кімнати застиг в дверях і з цікавістю роздивлявся мене. Я відчувала на собі його важкий, оцінюючий погляд. Крізь напівопущені повіки я могла роздивитися лише силует мого нічного гостя, і раптом я зрозуміла, що це не Денис. Той хто увійшов до кімнати був набагато вищим і міцнішої статури. Я спробувала було піднятися щоб краще роздивитися незнайомця, але моє тіло відмовилося мене слухатися. Мене наче паралізувало. Я все чула, бачила, відчувала, але моє тіло було  чужим і відмовлялося мене слухати .Незнайомець підійшов до мого ліжка , я чула як неминуче він наближається, але все, що я могла зробити це лише лежати і прислухатися до його дихання. Кімнату заповнив вже знайомий аромат сандалу. В тьмяному світлі нічника обличчя нічного гостя здавалося, блідою, розмитою плямою, але ці очі... Ці очі я не могла забути - зелені з карими цятками вони дивилися на мене з надзвичайною ніжністю. Та незважаючи на це мене охопив жах. Я спробувала закричати , але з моїх вуст зірвався лише приглушений стогін. Чоловік опустився поряд зі мною. Я відчула як прогнулося ліжко під вагою його тіла. І тут страшна здогадка вразила мене. Це все Марина Аласі. Економка чимось опоїла мене і впустила цього типа. Не даремно вона поселила Дениса окремо від нас. 

-Сафіє не бійся мене. - проговорив незнайомець і м'яко посміхнувся. - Я не завдам тобі шкоди. 

Це ж саме говорив мені той чоловік в моєму видінні. А тепер цей самий чоловік сидів поряд зі мною , на моєму ліжку, а я не могла навіть закричати і погукати на допомогу. Його крижані пальці торкнулися моєї щоки, примусивши мене затремтіти. 

-Ти повернулася...- прошепотів він. 

В його голосі, погляді і посмішці було стільки ніжності і туги, що мій страх відступив . Дивно та я раптом повірила йому. Повірила в те, що він не завдасть мені болю, хоча до своїх років достатньо гарно вивчила чоловіків щоб знати, що вірити їх словам не можна. Що сама більша їх брехня, це те, що все буде добре. 

-Так, ти повернулася як і обіцяла....

Він нахилився наді мною, пильно вдивляючись в моє обличчя . До вже знайомого аромату сандалу примішувався аромат хвої і зимової свіжості, ніби він щойно прийшов з прогулянки. Його пальці такі холодні наче лід сковзнули по моїй щоці вниз, погладили шию . Страх , який було вже відпустив мене , знову повернувся. Я була зовсім безпомічна, і він міг зробити зі мною все, що завгодно... Все, що завгодно.

Боже! Мені соромно в цьому зізнатися навіть самій собі, та в свої двадцять три роки я все ще була дівчиною, і зовсім не так уявляла свій перший раз. Я лежала , затаївши подих, в очікуванні того, що цей чоловік зараз прийметься за свою брудну справу, та він не поспішав.  Знав напевно , що йому ніхто не завадить. От сволота...

Він ліг поряд , і притулився до мене , намагаючись зігрітися, холодний і вологий. Я повільно почала прокидатися. Кімнату як і в моєму сні заливало тьмяне світло нічника , що був ввімкнутий в розетку, але чоловіка на щастя не було. Це був лише сон. Я полегшено зітхнула і раптом зрозуміла, що в ліжку не сама. Що біля мене дійсно лежить ще хтось. Я навіть чула його приглушений храп. Моя рука раптом торкнулася чогось волохатого, мокрого і холодного. Реакція була миттєвою. Не пам'ятаючи себе від жаху я вистрибнула з ліжка і з диким криком кинулася геть з кімнати в дверях ледь не збивши з ніг сонну Ірку , яку розбудив мій крик. 

-Що таке? Що  сталося?

-В моїй кімнаті...- я задихаючись вказала рукою на двері. - В моїй кімнаті якийсь чоловік. Він , він був в моєму ліжку. 

-Дійсно?- з недовірою перепитала подруга і з цікавістю заглянула в кімнату. - Дивно , та зараз там нікого не має. 

Я обернулася і дійсно кімната була порожня. Сховатися в ній просто не було де, хіба, що під ліжко. 

-Він був. Він лежав біля мене. - заперечила я, продовжуючи тремтіти від страху. 

Чомусь мої слова примусили Ірку посміхнутися. 

-Можливо це тобі наснилося? Знаєш подруго тобі потрібно завести хлопця. Це все гормони. 

-Які до біса гормони? - не стрималася я. - Хтось був тут, я бачила його. Це все Марина Аласі вона його впустила поки ми спали. 

-Що тут сталося? - грізний голос екномки примусив нас замовкнути. 

Марина Аласі виросла за Іркиною спиною наче з-під землі і суворо дивилася на мене. 

-Щойно в моїй кімнаті був якийсь чоловік. Це ви впустили його! - не в силі стримувати люті вигукнула я. 

Марина Аласі дивилася на мене так ніби я з'їхала з глузду. 

-Помилуйте, тут нікого не було.

-Був.! - вперто заперечила я і тупнула ногою. 

-Тоді куди він дівся? 

-Дійсно...- розгублено підтримала економку Ірка. - Я вибігла одразу ж як почула твій крик, і в коридорі було пусто. Я б не могла його не помітити.