Розділ 3 " Вітряний пагорб"

Як згодом вияснилося Вітряний Пагорб був не просто за містом, він знаходився далеко за містом і щоб добратися до нього необхідно було подолати аж сім кілометрів гірської дороги. Тепер я розуміла чому повірені моєї покійної тітки так поспішали. Вони боялися, що ось-ось розпочнеться сніг і можливо навіть хуртовина, яку обіцяли вже до вечора, і вони ризикують застрягнути в Вітряному пагорбі. Бо навряд чи місцева влада вчасно прочистить дорогу яка схоже потрібна виключно для власників маєтку, бо судячи зі всього окрім нього там нічого не було. Чесно кажучи мене знову почали гнітити сумніви щодо щирих намірів оцих дядьків , котрі називали себе повіреними. З таким же успіхом вони могли бути ким завгодно бо ніхто з нас трьох ( навіть великорозумний Денис) не запитав у них документів. В моїй голові почали знову роїтися підозри щодо намірів Забродського. А, що якщо нас зараз відвезуть в якийсь елітний будинок відпочинку для особливих клієнтів і будемо ми там допомагати їм відпочивати ? 

Ми втрьох сиділи на задньому сидінні Фольксвагена. Ірка дрімала на плечі у Дениса, що сидів посередині ,  пустивши слину по підборіддю, а він змушений був робити вигляд , що не помічає цього. Дорога тонким серпантином звивалася поміж пологі гори, схили яких поросли модринами і ялинками. Через сніг, що випав цієї ночі ми їхали дуже повільно.   Я не помітила як і сама заснула, схиливши голову хлопцеві на інше плече.

Мені снився дивний сон. Я їхала в кареті по тій же дорозі, що і в реальному житті, але замість моїх друзів поряд зі мною сидів незнайомець. Це був молодий чоловік зі смаглявою шкірою і чорним , акуратно підстриженим волоссям, що неслухняно завивалося на скронях і потилиці.  Риси обличчя у незнайомця були надто різкими. Довгий тонкий ніс, пронизливий погляд зелених з карими краплинами очей і міцно стиснуті вуста , надавали його обличчю хижого виразу. Одягнений він був так ніби щойно зійшов з ілюстрації підручника по історії; в вузький , оксамитовий жакет зі шнуровкою під яким була лляна сорочка з манжетами і вишитим золотом комірцем. На плечі незнайомця був накинутий ментік оздоблений хутром на якому  красувалася золота брошка зі смарагдами. На незнайомцеві були одягнені шаровари , підперезані широким оксамитовим поясом на якому висів кинжал інкрустований перлинами.  Висока шапка з хутра лежала поряд  на сидінні .В мене було дивне відчуття яке важко пояснити звичайними словами. В мені ніби вживалося одночасно дві людини. Це була я і одночасно не зовсім я. І та інша дівчина котрою я була в цьому сні добре знала цього чоловіка. Я відчувала її страх і одночасно її закоханість в нього. Навряд чи його можна було назвати вродливим в сенсі того слова як ми розуміємо його зараз. Скоріше ні. Він був далекий від  того ідеалу який зображають на сучасних картинках,  але в ньому відчувалася сила і харизма лідера. Я боялася його. Він був моїм володарем, і тепер я мала підкорятися йому у всьому. Виконувати всі його забаганки. Та ні ... Про , що це я? Я ж не річ. Хоча звідки в мене ці думки? 

Мій сон поступово перетворювався в реальність, а я в ту дівчину, що їхала в кареті поряд з тим чоловіком і боялася навіть поворохнутися. Мій зручний одяг ; джинси і пуховик перетворилися на важку сукню з парчі. Я мерзлякувато моталася в підбитий хутром плащ, але мені всеодно було холодно. Холодно і незручно. Бо оббите оксамитом сидіння бул надто жорстким і твердим, а їхали ми вже не одну годину. В мене все боліло , особливо оте місце на якому я сиділа, а ще мені кортіло в туалет, та я боялася про те сказати, а ще я не знала як зможу зробити свої справи в такому одязі. Я обережно відсунулася від незнайомця і він сприйняв це по своєму. 

-Ти боїшся мене? - з усмішкою запитав він на незнайомій мені мові, та я розуміла її як то буває у ві сні. 

У снах ми часто знаємо і вміємо те, чого не вміємо у реальному житті. Я нервово здригнулася коли його рука лягла на мою, хоча змушена зізнатися, що його дотик на відміну від дотику пана Володимира зовсім не був мені неприємним, а скоріше навпаки. В незнайомцеві відчувалась сила, ота справжня чоловіча сила і мужність, і вона приваблювала мене, примушувала тремтіти. Це було не схоже на мене, я ніколи не відчувала нічого подібного. Навіть поряд з Денисом, хоча той і подобався мені. Ті почуття, що я відчувала поряд з цим чоловіком були іншими, не такими чистими і невинними. Вони були подібні бурхливій річці яка зносить все на своєму шляху. Я дивилася на його пальці усіяні дорогоцінними перстнями. Мою увагу привернув масивний золотий перстень з вигравіруваним на ньому гербом - якоюсь пташкою схожою на ворону з короною на голові , і мечем в правій лапі. Він ніжно стиснув мої льодяні пальці в своїх. 

-Не бійся Сафіє. Ти не повинна мене боятися. - прошепотів він, нахиляючись до мене. 

Я здивовано подивилася на чоловіка. Звідки йому відомо моє ім'я? Хоча як він дивно його вимовляв... Його пальці торкнулися моєї щоки і я не змогла стримати тремтіння. 

-Обіцяю , що я ніколи не завдам тобі шкоди. Я не торкнуся тебе навіть пальцем, якщо ти сама того не захочеш. 

Його низький, хриплуватий голос заспокоював. Пальці ніжно гладили мою щоку і мені це було приємно. Я ніколи не відчувала нічого подібного. Він був так близько від мене, що я могла відчувати на своєму обличчі його гарячий подих. І аромат сандалу .... Здається я колись читала , що в середньовіччі усі страшенно смерділи бо не милися, а натомість поливали себе парфумом щоб знищити отой сморід  через, що смерділи ще дужче. Але від нього не смерділо, навпаки мені подобався цей аромат. Він нагадував мені про море , мабуть ці спогади були найкращими в моєму житті. 

Він посміхнувся і його вуста торкнулися моїх. 

-Ти ж не будеш заперечувати?

Я нічого не відповіла. Я навіть не наважувалася підняти на нього погляд. Та хіба ж я сміла це зробити? Хіба мала я право суперечити своєму володареві? Щоб не писали в сучасних книгах, про нахабних героїнь середньовіччя , жінка того часу завжди була власністю незалежно від свого походження. Спочатку вона належала батькам, а потім чоловікові. Мій же батько подарував мене своєму іменитому гостеві як зарок дружби і підтримки. Він був заможною і шанованою  людиною , а я всього лише однією з його дочок і з народження я була лише річчю, товаром хоча і дорогим. Я не сміла заперечувати своєму теперішньму володареві, таким було моє виховання, так мене навчали з дитинства.