Глава 34.1

Я безстрашно пірнула в  непроникні зарості лопуха. 

Вони були майже з мене зростом і стікали краплями недавнього дощу, поширюючи  в нічному  повітрі  вязкий трав'янистий запах.

Відразу  промокла до нитки, але, навіть, не помітила цього. 

Мокре волосся  липло до   щік, холодило шию, та  мені було байдуже. 

Головне – що там, попереду!

А  попереду  Алан!

Місячне світло освітлювало старий сад. І це бліде, зеленувате  світіння приводило мене  в повний захват.

– Маргарито…

– Іду, іду, – шепотіла я, зачаровано дивлячись на місяць.

І вискочивши на вузьку, глуху стежку,  що звивалася  серед густих заростей, я побігла. 

Гострі дрібні камінці  впивалися в    стопи. 

Я не звертала уваги на біль.  

На мить тільки уповільнила крок – щось дивне промайнуло в грудях. Та  я  безтурботно  відмахнулася від нього.

Образ  Алана – такого  красивого  і сильного   – затьмарив  всі інші   бажання, всі  інші   почуття.

Не  знаю, як довго я йшла, може, хвилин п'ять, а може, годину.  Звичний час  зник, зламався.

Якимось  шостим глибинним  чуттям розуміла –  мені потрібно   покинути маєток.  Алан  тепер не може сюди увійти, тому чекає на мене за його межами.

Щось буквально обпекло мою шкіру крізь байкову тканину шортів. 

Я  сунула руку в кишеню,  намацала камінь, стиснула його з усіх сил.

– Мовчи! –  сердито прошепотіла, –  Ти не розумієш…

Ще крок,  і повітря попереду зробилось  щільним, потім завібрувало.  

Це межа, здогадалася я. 

Така ж,  як  між темрявою і світлом,   сушею і водою, теплом і холодом.

Побачила Алана. Він стояв на  окраїні лісу –  високий, нерухомий силует, залитий  місячним світлом. 

Дивився прямо на мене – його погляд відчувався  немов гаряче  полум'я, що торкалося   мого обличчя.

Дихання перехопило.   

Світ навколо завмер. 

І я, як буває уві сні, йшла по траві  і не розуміла –   йду вперед чи стою на місці.

Силует Алана наближався. Я вже могла розрізнити легку посмішку на його губах.

Який же він гарний! Як мені хочеться, щоб він знову мене поцілував!

З усіх боків  полетів  вкрадливий,  неясний шепіт. З-під землі    несподівано  піднялися клуби густого туману. 

Туман гладив крижаними пальцями мої гомілки, міцно обвивав ноги своїми  гнучкими звивинами.

Стало дуже холодно.  Серце стискав невимовний жах. 

А силует Алана, як і раніше, вабив нездоланно.  

Здавалося – варто до нього  доторкнутися  і все закінчиться. Всі мої біди зникнуть, а страхи розвіються. 

Повернеться тепло і спокій.

У  м'якій, розслабленій свідомості  спалахнула тривога.

Щось вкололо в серці. 

Я  повільно витягнула вперед руку,  піднявши  долоню  і направивши  знак прямо на Алана.

Не знаю, навіщо  я це зробила. Інстинктивно. 

Алан  раптом  ніяково відступив убік. 

– Маргарито! – його голос  вдарив мене немов батогом.

Він уже був не ласкавим, а злим, вимогливим…

Я напружилася.  Серце  застукало дуже голосно,  збуджено.

– Опусти руку і підійди до мене… Ти заплуталася… Не зрозуміла. Я кохаю тебе. Я знайшов спосіб  нам залишитися разом. Але ти не повинна чинити опір…

Моя свідомість розривалася на дві частини,  а   тіло   здригалося, ніби крізь нього  легенько пропускали електричний струм.

Рука тремтіла. Знак пульсував. Камінь у кишені  обпалював шкіру.

– Бреше! – пролунав  неподалік   голос Ідана,  – Алан тобі бреше.  Користуються  владою, яку має над тобою…

Ідан  стояв  трохи осторонь,  метрів за десять від мене.

Я, яка вже занесла ногу, щоб зробити крок  вперед, так і застигла з піднятою ногою, закачалася невпевнено.

Алан тихо засміявся і похитав головою.

– Маргошо, невже ти забула все, що я тобі дав? Подумай добре. Ти вирішила, що я хочу тебе вбити? Ні, це не так. Я хотів, щоб твій перехід пройшов  як найлегше...

– Ти  обдурив мене, –  пробурмотіла я відсторонено.

Але власні почуття не підкорялися мені. Мені  до божевілля хотілося йому вірити.

Все, що я пережила з Аланом, повернулося з новою, якоюсь божевільною силою.

Десь глибоко  в серці тліло розуміння, що все це – не більше, ніж  чари, марення. Адже я сама дала Алану владу над собою.

Але, чорт забирай, як важко  було противитися його голосу, його образу – такому  привабливому,  яскравому...