Глава 33.1

Я ледь не задихнулася. 

І  безпорадно обм'якла в руках Ідана. 

Чорт забирай, та що ж це таке, а? Адже я  все життя чекала саме цього поцілунку! 

З величезним трудом вдалося  впоратися з емоціями.

Я спробувала  вирватися з його обіймів. Втім,  вийшло не дуже переконливо.

– Маргарито… – прошепотів Ідан.

– Відпусти мене, – не вимагала, а благала я його, –  Адже ми ще не одружені.  Звісно, це  лише умовності,  але ж  зрозумій, будь ласка… І  взагалі  я… не збираюся заміж! Відпусти!

Останнє слово вдалося вимовити  більш різко і непохитно. 

Ідан злегка відсторонився. 

– Невже? Ти ж сама  казала, що хочеш щастя, кохання, турботи. Все це я  здатний тобі дати. 

Я з силою, майже до крові прикусила губи. 

Сором і досада розривали мене на частки. Якби не той випадок з Аланом, я б, скоріше за все,  ані секунди не вагалася!  

Проклятий  Алан  чудово  знав, що він робить!  

Тепер  у мене таке відчуття,   ніби в багнюці  вивалялася,  а на зубах  застрягла болотна твань.

Я  швидко опустила голову,   приховуючи   від Ідана  непрохані сльози.

– Те, що ми не одружені, не завадить нам бути разом, – сказав  він,  знову піднімаючи моє обличчя до себе, –  А те, що сталося  з тобою нещодавно, не має значення.  Для мене. Після  життя в спотвореному просторі, багато колишніх цінностей втрачають сенс...

Це було сказано таким безхитрісним голосом, що я повірила –  Ідан не грає.

–  Не можу…  Мені соромно… – я хлюпнула носом.

Так! Зазвичай я не розпускаю соплі і не  звинувачую себе за зроблені помилки, але зараз, поруч  з Іданом, мені, раптом,   шалено захотілося стати   нещасною дурепою.  

Такою нещасною, щоб він мене втішав.

– Наше кохання  назавжди позбавить тебе прихильності до Алана, –  сказав Ідан, – І  прожене погані спогади.

– Прихильність? Та я  його ненавиджу! 

– Твоя ненависть, як, втім, і будь-яке твоє почуття до нього, лише   підживлює  його силу.  Дозволь мені залишитися. Я не торкнуся тебе, якщо ти сама  цього не забажаєш.  Просто  буду  оберігати.

І він знову  згріб мене у свої обійми. 

– Але ти  запевнив, що   будинок під охороною… – лепетала я. 

– Під охороною. Та зі мною  буде спокійніше. Тебе не будуть мучити кошмарні сни.

– Ні, Ідане, –  відповіла я тихо і, опустивши голову, звільнилася з його рук, – Мені потрібно, розумієш, потрібно зараз залишитися наодинці з власними думками. 

Насправді, я не знала, чого саме хочу. 

Я немов балансувала на  тонкому канаті  над страшною прірвою.  Дурість, звичайно. 

Але в світлі  всіх останніх подій...

– Ти розумієш мене? – запитала я з гіркотою,  намагаючись зробити свій голос якомога більш проникливим, а погляд  якомога більш гарячим.

Втім, я не грала зовсім. Просто... У мене серце розривалося на шматки. І від щастя, і від горя.

Я так хотіла вірити Ідану! Тільки…

Другої  зради  я просто не переживу.

– Розумію, – Ідан ласкаво погладив мене по волоссю, – І не збираюся ні до чого тебе примушувати… 

Мені не примарилося? У його голосі прозвучала недомовленість.

– Але… Ти ще щось хочеш сказати?

– Хочу. Ти все одно вийдеш за мене заміж. У тебе немає іншої долі. Ти можеш чинити опір... Ні, не мені, а  обставинам. Але пророцтво вступило в силу і не згасне, поки не виконається до кінця.  На добраніч! Якщо передумаєш, я   в кімнаті   по той бік коридору. Треті двері!

І я не витримала.

– Забирайся геть! – крикнула так, що стіни  здригнулися.

Ідан посміхнувся  і, дійсно,  пішов.