Глава 31.1

Ну вже легше! 

Я боялася, що доведеться виколупувати   бабцю з родинного склепу.

Хоча, назвати її зараз бабцею, язик не повертався. 

Вона  явно помолодшала після нашої останньої зустрічі біля труни. І виглядала років на п'ятдесят, не більше. 

– Дуже добре,  сину, що ти  повернувся неушкодженим, – сказала Вероніка, звертаючись до Ідана.

А потім вона посміхнулася до мене.

–  І тебе  приємно бачити, люба.  Шкода, що ми не зустрілися раніше.

–  Ви,  й  справді, моя родичка?  – запитала я, окидаючи поглядом шикарно накритий стіл.

– Так! –    Вероніка кивнула і вказала рукою  на стільці: темні, з масивними спинками, – Сідайте, будь ласка!

Ну ми і сіли. 

Я по ліву руку від неї, Ідан по праву.

Тут з'явився слуга – той самий, який зустрічав нас біля дверей. 

Він почав безшумно наповнювати тарілки іжою, наливати вино.

Я спершу хотіла зробити ковток, але потім вирішила – не треба.

Хто знає, що на мене чекає! Краще мати  ясну голову. 

Їжа виглядала смачною. Я  ледь не подавилася слиною. 

Теоретично, вона може бути отруєною, але навіщо? Навіщо підсипати мені щось в їжу, якщо можна просто долоню  до мого чола прикласти  і все – я під гіпнозом. 

Ну так, сила у мене є. Тільки ось  як  її застосовувати – величезна загадка!

Ідан помітив моє збентеження і зауважив:

– Маргарита нам не довіряє.

– Припини читати мої думки! – обурилася я і, навіть,  схопилася за  виделку, що лежала    поруч із тарілкою. 

На інстинкті. 

Так стиснула  нещасну ручку, що пальці побіліли.

– Егеж!  Немає іншої турботи, окрім як твої  думки читати! –  фиркнув Ідан, –  Просто  ти уся оповита  маревом сумнівів і підозр.

– Що ти верзеш?

– Не треба сваритися, діти,  – суворо сказала Вероніка.

І ми  негайно замовкли. 

Наче школярі перед сердитою вчителькою! 

– Тобі нема чого тут боятися, Маргарито,  – додала вона і торкнулася  холодними пальцями моєї руки, –  ця їжа додасть тобі сил, а вино розслабить.  Воно легке і голова від нього боліти не буде. Я знаю, що   з тобою сталося по дорозі сюди.

Мовчазний слуга  завершивши свою роботу,  відступив  до стіни і  розчинився.   

Може,  фізично зник, а може   просто злився з непроникною тінню.

– Мені дуже шкода, що тобі довелося пережити те, що ти пережила. Сподіваюся, мій син зуміє,   надалі,    стати  більш надійним захисником, – продовжила Вероніка.

–  А я  сподіваюся, що  захисник мені не знадобиться. Незважаючи ні на що, я все ж таки спробую  повернутися до нормального, звичного життя! –  уперто випалила я і   зробила  ковток темно-червоного, неймовірно смачного вина.

– Напевно,  ти хочеш знати, як саме все сталося? –  не звертаючи уваги на мої слова, запитала Вероніка.

– Бажано!  Бо нічого не розуміла, тому наробила багато помилок, – я  втупилася поглядом у тарілку, – І боюся наробити нових… Спочатку Алан був хорошим, а  Ідан   – втіленням зла. А тепер – навпаки. Але я не вірю нікому…

Ідан  знову пирхнув. 

Дивно, але зараз, поруч з матір'ю, він виглядав  зовсім як хлопчисько. У нього, навіть, погляд змінився.   І увесь він, ніби, помолодшав. 

Цікаво,   а скільки йому  взагалі років?

Я  зітхнула.  

Ні! Я вже повірила одному,  підпустила до себе занадто близько. 

І цей схиляє мене до такої ж близькості, тільки під приводом захисту. 

Хіба  це не причина задуматися?

Але, чорт забирай! Як же він гарний! 

Я мимоволі затримала погляд на  руці Ідана, що тримала келих з вином.

– Всі твої сумніви мені зрозумілі! –  кивнула  Вероніка, – Тому, перш ніж приймати рішення, ти  дізнаєшся все, що повинна дізнатися. Все, що сталося насправді.

Я  кліпнула.

– А як я можу бути впевненою, що ви мені правду розповісте?

– Ніяк,  якщо будеш сприймати почуте з точки зору звичайної людини. – Ідан знизав плечима.

– А як мені його сприймати? – буркнула я.  

Чим  сильніше він мені подобався, тим більше і більше я на нього злилася.  

–  Розумом. Серцем. Особливою силою.

– Звичайно! Знати б ще, як саме! 

– Тоді просто слухай.

– Не треба сваритися, діти! – повторила Вероніка, але вже не  суворо, а з такою, трохи лукавою усмішкою, котра, чомусь, здалася   мені дуже підозрілою. 

Немо,  вона знає  страшну таємницю а нам про неї  не говорить.